Глава 10

Після трапези Віртас відразу попрямував до своїх покоїв. Розвалившись на м’якому ложі, задумливо зітхнув, ковтаючи м’ятний сихр.

— Нудно тут, не бажаю надовго затримуватися, — пробурмотів невдоволено, адже сумував за Магетонією, а саме, за безтурботним життям в палаці дядька-короля. Звісно, там чимало наложниць, усі крутяться біля парубка, догоджають, а в батьківському палаці треба поводитися чемно, суворий король Радгор ненавидить пустощі.

— Гранде Віртасе, перебуватимете в Юнідарі, доки гранда Ельвірга не звелить повертатися, — холодно мовила Золена, яка цієї миті складала у шафу розкішні вбрання парубка.

— Чому вона послала зі мною саме тебе? Ти ж її віддана служниця, завжди поруч біля матінки! Вона щось замислила? Відчуваю, що так! — зіщуливши очі, Віртас невідривно свердлив поглядом ельфійку.

— Згодом про все дізнаєтеся, — спокійно, відсторонено пролунала відповідь. Зайнята справою Золена навіть не глянула в його бік.

— Що за нахабство?! — різко здійнявшись з ложа, Віртас загрозливо наблизився до дівчини впритул. — Ти моя служниця, відповідай на запитання… — схопивши за руку, засичав їй в обличчя. — Про що я не знаю?!

— Чи бажаєте, щоб ваша матір отримала свободу? Чи хочете, щоб довіку сиділа в синій вежі? — здавалося, розгніваного Віртаса Золена геть не боялася. — Я роблю усе так, як звеліла мені гранда Ельвірга. Хочу її звільнити! А яким чином? Це поки таємниця, гранде Віртасе! — завзято блимнула смарагдовими очима. — Наразі вам треба перебувати тут, в юнідарському палаці, а я діятиму… Для всіх я лише ваша служниця, моя присутність в Юнідарі необхідна задля справи!

— Дивно, моя матінка нічого мені не розповіла… — зітхнувши, Віртас відсторонився й завалився на ліжко, ковтаючи сихр. — Хай там що, але бажаю їй свободи…

— Отож, гранде Віртасе, — холодно мовила Золена, яка поводилася надто впевнено. — Гранда Ельвірга довіряє мені й доручила де-що зробити, а вам варто поки знаходитися тут і чекати.

— Гаразд, — парубок злісно стиснув губи. Геть не тішила ця невідомість! І скільки часу чекати, що саме задумала матінка, чому нічого не розповіла? Мабуть, так треба, адже Ельвірга завжди знала, що робить. Отож, доведеться нудьгувати в юнідарському палаці… Звичайно, міг би звеліти Золені, щоб розважала вночі, але навіть попри її вроду відштовхували ельфійські вуха, які викликали у Віртаса відразу. Ба більше, добре знав, що з цією особою варто поводитися обережно. Рік тому Золена прибула до Магетонії після завершення навчання в Магічній Академії й потрапила на службу до Ельвірги. Як виявилося, в ельфійки доволі сильна магія цілительства, але свій дар вона вирішила використати за іншим призначенням. Ще змалечку Золену цікавило зіллєваріння, вона цілковито поринула у вивчення праць відомих магів-цілителів і таємно практикувалася у приготуванні заборонених зіллів із додаванням сірої енергії порожнечі. Також мала і власні розробки, наприклад, зілля ілюзії, за допомогою якого могла змінювати зовнішність. Звісно, така талановита, обдарована особа відразу зацікавила Ельвіргу, служниця допоможе втілити чорні задуми та повернути втрачену владу і магію.

+++ 

Після трапези принцеса Дарі особисто супроводила Людмилу до королівського саду, де на галявині вже очікував рудокосий маг вогню.

— Вітаю, Ваша Високосте! — радо всміхнувшись, зацікавлено роздивлявся гостю. — Як я зрозумів, це Люсія… Я гранд Віль, допомагатиму вам опановувати магію вогню, — мружачи зелені очі, здмухнув з чола мідні кучері.

— Рада познайомитися, — Людмила кивнула, споглядаючи середнього на зріст, худорлявого чоловіка, обличчя якого рясніло веснянками. Чомусь цей Віль здавався приємним, в його зелених очах помітила бешкетні вогники.

— Вілю, в нашої гості доволі потужний дар, гранд Авенрір боїться, щоб Люсія не спалила випадково наш палац, — Дарі хмикнула, задумливо посміхаючись. — Гаразд, поки залишу вас, гадаю, порозумієтеся, — розвернувшись, попрямувала садом в бік однієї з веж.

— Гаразд, Люсіє, подивимося, на що ви здатні, — Віль діловито схрестив руки на грудях. — Наша магія вогню особлива, корисна! Наш вогонь не лише руйнує і спалює, він також і зігріває. Цей дар необхідний в господарстві, наприклад, на кухні у приготуванні страв… Також наша магія інколи використовується у виготовленні певних артефактів, а попіл після спалення сухих дерев є гарним добривом для земель, наша енергія надає їм родючості… — схоже, маг пишався своїм даром. — Отже, погляньте на це дерево, — вказав на товстий стовбур із сухим гіллям. — Воно мертве, бідолашного представника місцевої флори випадково торкнулася порожнеча. Це деревце варто спалити, щоб не псувало своїм виглядом королівський сад… Що ж, Люсіє, тренуватимемося на ньому. Розпочнемо з цієї гілки, — вказав на сухе гілля ліворуч від стовбура. — Заразом вчитиметеся зосереджувати магію вогню на певному об’єкті, не варто відразу все спалювати вщент! — наблизившись ззаду, торкнувся плеча Людмили. — А зараз простягніть руку і зосередьтеся поглядом на цій гілці. Щоб вивільнити магію, подумки уявіть, що в грудях зароджується вогонь і спрямуйте його крізь руку.

Людмила мовчки зробила так, як сказав Віль, але нічого не вийшло. Так і стояла з простягнутою рукою, почуваючись безпорадною.

— Люсіє, ви не хвилюйся, згодом усе вийде, — маг зітхнув, вже й сумнівався у дарі цієї дівчини. — Для початку уявіть, що це не гілка, а той, кого ненавидите усім серцем. Звісно, надалі варто навчитися вивільняти магію без зайвих емоцій…

Чомусь Людмила відразу уявила Микиту, а саме, той прикрий випадок, коли вже бувший коханий виганяв її з квартири й дорікав зовнішнім виглядом, розхвалюючи свою Аллочку…

Віль гучно скрикнув і відсахнувся, коли з дівочих пальців зірвалася потужна вогняна хвиля і охопила не лише сухе дерево, а й заразом чагарники та частину невеликої альтанки, яка знаходилася неподалік.

— Порожнеча ж вас поглинай! — налякано гаркнув Віль й відразу загасив вогонь за допомогою відповідного артефакту. — Гранд Авенрір мав рацію, у вас сильний дар! Можливо, з такою енергією зумієте і створювати портали, на жаль, навіть я не в змозі… Це вже питання до гранда Авенріра, або Оґвара…