Глава 9

— Гранда Люсія! — гучно оголосив слуга, коли дівчина повільно увійшла до бенкетної зали. Неабияк хвилювалася, навіть помітно тремтіли руки. За столом вже зібралася королівська родина, також у обшитому оксамитом кріслі застигла кремезна постать Авенріра, поруч з ним Людмила відразу помітила тендітну, доволі вродливу й урочисто вбрану дівчину.

«Мабуть, наречена того ведмедя…» — промайнула думка.

— Вітаю в моєму палаці! — здійнявши ясний, зацікавлений погляд на застиглу гостю, король Радгор ввічливо всміхнувся. — Приєднуйтеся до трапези, Її Високість багато розповідала про вас цікавого…

— Дякую, — Людмила схилила голову, виказуючи пошану. Не знала, як саме поводитися, адже ніхто не розповідав про манери і місцеві звичаї. Слуга відразу вказав їй на крісло за столом.

— Я правитель Юнідара Радгор, це моя дружина, Її Величність королева Сінгріда, — кивнув на темноволосу жінку, яка сиділа поруч на троні. — Мій старший син, Його Високість принц Корвін, — вказав на кремезного чоловіка, який розташувався біля Дарі. Зіщуливши сірі очі, він уважно роздивлявся гостю. Принц Людмилі здавався суворим, чимось схожий на того ведмедя Авенріра. — Ця вродлива особа — гранда Кайла, наречена нашого гранда Авенріра, — всміхнувшись, король кивнув на тендітну білявку, яка цієї миті невдоволено насупилася, споглядаючи Людмилу. На дівчині красувалася блідо-блакитна сукня, розшита перлинами, сріблясто-білі коси зібрані у високу зачіску. Обличчя, мов в ляльки Барбі, пухкі рожеві вуста, сапфірові очі, обрамлені довгими, густими віями. Чимось схожа на Віртаса, мабуть, представники однієї раси.

«Не помилилася, дійсно наречена здоровила… І чого ж так зиркати на мене? Щоб тобі повилазило! — вже довелося чути від Оґвара, що та дівчина доволі ревнива. — Та не цікавить мене твій ведмідь!» — похмуро зиркнула на білявку.  

Хай там як, місцевий правитель здавався приємним. Хоч вже й в літах, але чоловічу вроду це не псувало. Широкоплечий, суворе обличчя навіть прикрашала густа, світла борода, ясно-сірий погляд виказував мудрість, поміркованість. В поведінці не відчувалося чванливості, навіть особисто представив усіх!

«Місцеві чоловіки вродливі, годі й казати… Відрізняються від тих манірних блондинів, яких довелося бачити в Магетонії…» — подумки зауважила дівчина.

Звісно, за столом спостерігався і Віртас, також діти принца і принцеси. В присутності правителя сиділи тихо, мов миші, демонструючи гарні манери.

— То ви, Люсіє, чужинка з-за межі, цікаво… — Корвін не зводив вивчаючого погляду. — Гранд Авенрір розповів, що у вас доволі потужна магія вогню, вже встиг визначити рівень вашої магії… Так, гранде Авенріре? — перевів погляд на сидячого за столом бойового мага.

— Саме так, Ваша Високосте, — він кивнув у відповідь. — Зважаючи на показники артефакту-магоміра, такої потужної енергії вогню ще не доводилося зустрічати… На жаль, Люсія поки не вміє контролювати свій дар, тому їй доведеться тренуватися з грандом Вілем, — з-під насуплених брів глянув на Людмилу, від такої надмірної уваги вона мимоволі спалахнула й опустила голову.

«Хай тобі вже повилазить, як і твоїй нареченій! Диви-но, знову всім розповідає, що піддослідний щур небезпечний! Так, усіх зжеру й спалю до біса! — вже й сама дивувалася, чому той здоровило так чіпляє, кожен його погляд, кожне слово здіймає вогняну хвилю. Чому ж раптом? — І знову беньки вилупив! Дивися краще на свою ляльку-наречену!» — звичайно, вголос не сказала.

— Мій любий, невже в цієї дівчини дійсно така потужна магія, як ви кажете? — кінчиками пальців Кайла торкнулася руки Авенріра й водночас зіщулилася недовірливо, роздивляючись Людмилу. — Чи варто було заради цього забирати її сюди з Магетонії? Гадаю, місцеві маги дали би з нею раду і без нас… — невдоволено хмикнувши, здійняла срібний келих з ягідним сихром.

— Авжеж, в Магетонії вже «подбали» про неї, — холодно мовив Авенрір, зневажливо окинувши поглядом сидячого за столом Віртаса. — Люсія ледь не спалила їхній палац, не зуміла впоратися зі своєю енергією…

— Зрештою, я щиро вдячна гранду Авенріру, що він привів Люсію до нас, — куштуючи салат, принцеса Дарі радо всміхнулася зніяковілій Людмилі. — По обіді до палацу прибуде гранд Віль та розпочне з нашою гостею заняття. Гадаю, не варто хвилюватися щодо її магії, Люсія впорається, навчиться її контролювати.

— Мамо… гм… Ваша Високосте! — вигукнув Сайрен. — Після трапези ми ж обіцяли показати гранді Люсії палац і наш заповідник!

— Неодмінно, мій любий, але вже після заняття з грандом Вілем, — Дарі лагідно всміхнулася сину. — Ви з сестрою трапезуйте, у вас попереду заняття з грандою Меллі з зіллєваріння…

— Так, цікаві заняття з грандою Меллі! Минулого разу Сайрена замість снодійного виготовила проносне і дала срібним кажанам, а вони…

— Сайрене, досить! — строго мовила Дарі. — Чи варто хизуватися своїми витівками?

— Це була твоя ідея! — злісно шикнула до хлопчика сестра й насупилася. — Завтра в нас заняття з бойової магії з Оґваром, на відміну від тебе я роблю успіхи! А твоя магія лише лоскоче, ти навіть срібному кажану не зумієш дати відсіч!

— Звісно, ти ж бойова магиня і зараз вихваляєшся! — ображено буркнув Сайрен. — Проте я майбутній артефактор! Коли виросту, стану таким, як наша матуся, а ти…

— Діти, припиніть! — мовив Корвін, як відрізав. В залі враз запанувала тиша, суворого батька-принца варто слухатися.

За столом чоловіки обговорювали державні питання, звісно, Людмила в цьому нічогісінько не тямила. Мовчки куштувала страви, роздивляючись розшиту золотистими візерунками, білосніжну скатертину. Місцева їжа здавалася смачною, в раціоні були овочі, фрукти, м’ясо. Неабияк сподобалося ніжне рагу, неабияк смакував якийсь дивний морепродукт у білому соусі, зелений салат з дрібними горішками також дивовижний… Ягідний сихр схожий на квас, або на сидр, доволі приємний на смак. 

Під час трапези Людмила інколи спілкувалася з Дарі та її дітьми, в бік Авенріра намагалася не дивитися. До нього щось воркотіла Кайла, улесливо всміхаючись, а маг охоче поглинав шматки м’яса в червоному соусі. Людмила помітила, що Віртас очей не зводить з Кайли, навіть відверто їй посміхався. Нахаба! Знає, що дівчина заручена!