Глава 7

Надворі біля палацу посеред мармурового майданчика вже очікував Віртас, але не сам. Поруч з ним стояла білява, струнка дівчина з загостреними вухами, схоже, ельфійка. Зіщуливши смарагдові очі, пильно роздивлялася саме Людмилу, наче прискіпливо вивчала. Звісно, така надмірна увага незнайомки неабияк дратувала. Відразу з’явилося бажання мовити гостре слівце, але ледь стрималася. Хмикнувши уїдливо, Людмила з викликом зазирнула в очі цій особі, чомусь вона відразу не сподобалася та викликала неприязнь.

— Це моя служниця Золена, вона попрямує з нами до Юнідара, — Віртас напружено стиснув губи, адже з боку палацу впевненою ходою наближався Авенрір. Боявся він суворого мага, доведеться виправдовуватися щодо зруйнованого магічного пологу.

— Добре, хоч не запізнилися, гранде Віртасе й не змусили нас чекати, — холодно мовив Авенрір, свердлячи парубка важким поглядом. — Не вельми гостинно з вашого боку було руйнувати магічний захист моїх покоїв…

— Пробачте мені, але не втримався, хотів побачити Люсію, — пробурмотів Віртас, вдаючи провину. В голосі промайнув натяк на каяття, а в блакитних очах застиг навіть страх. — Вона тут самотня і беззахисна, я волів розрадити її бесідою…

— Невже співчуваєте дівчині, гранде Віртасе? — маг зіщулився з підозрою, адже добре знав, що парубку це не властиво. — Тоді навіщо викрали її та притягли до своїх покоїв?

— Насамперед, рятував від розлючених прикордонників! — рішуче випалив парубок. — Вони би могли її підстрелити! Звісно, був неабияк вражений її красою та вирішив запропонувати стати моєю наложницею, але, на жаль, Люсія не погодилася… — нервово всміхнувшись, знизив плечима. — Раніше мені ніхто не відмовляв…

— Звісно, ваше співчуття до дівчини настільки «щире», що вирішили її осоромити на бенкеті… — процідив крізь зуби Авенрір, відчуваючи в цьому виправданні відверту брехню. — Заразом осоромили вашого дядька-короля своїм необачним вчинком! Чи було вам відомо, що чужинка не вміє контролювати свою магію? Вона ледь не спалила до порожнечі ваш палац! — граючи жовнами, гучно видихнув. — Гаразд, час повертатися до Юнідара.

Людмила гадала, що вони подорожуватимуть у тій дивній прозорій кулі, якою дісталися сюди, але Авенрір здійняв правицю і присутніх на майданчику відразу поглинуло яскраво-сріблясте сяйво порталу. Знову ті іншопланетяни здивували! Скільки ще несподіванок в цьому дивному світі? Гучно зойкнувши, дівчина заплющила очі, таке враження, наче за мить із яскравим спалахом затягнуло у воронку.

— Не бійся, Люсіє, можеш вже розплющити очі, — пролунав заспокійливо голос Оґвара.

Людмила лише ахнула у подиві, роздивляючись простору, світлу залу. Відразу приємно здивував вишуканий інтер’єр, також біля широченних вікон красувалося чимало дивовижних рослин, яких не спостерігалося в магетонському палаці.

— Вітаю в Юнідарі! — Оґвар привітно всміхнувся оторопілій дівчині. — Тобі сподобається наше королівство, а це приймальна зала для поважних прибулих гостей.

— Принаймні тут не спостерігається тієї строкатості та відсутності смаку… — пробурмотіла Людмила, на що Оґвар тихо реготнув, схоже, і сам не в захваті від інтер’єру магетонського палацу, а ось Віртас ображено насупився. Мабуть, у своєму похмурому світі геть не звикла до справжньої краси, яка царює в Магетонії!

— Цікаво, де мій батько, тобто, Його Величність? — Віртас іронічно хмикнув. — Схоже, знову заклопотаний у справах, як завжди…

— Його Величності відомо щодо вашого прибуття, гранде Віртасе, — Авенрір навіть не дивився в бік зухвалого парубка, виказуючи легку зневагу. — Наразі принц Корвін також відсутній, ще не повернувся з Альвалона, а сюди вже прямує Її Високість Дарі…

На щастя, довго очікувати не довелося. Коли відчинилися білі, оздоблені золотистими візерунками двері, до зали впевненою ходою увійшла струнка, доволі вродлива принцеса, обдаровуючи присутніх привітною усмішкою. Неабияк личила їй вишукана сукня з червоного оксамиту, оздоблена вкрапленням самоцвітів, по плечах струменіли густі, каштанові локони. Чомусь на голові не спостерігалося корони, яку сподівалася побачити Людмила. Принцеса й без корони? Радше схожа на урочисто вбрану випускницю чи дружку на весіллі, але ж така гарна, наче з обкладинки глянцевих журналів! Виразність карих очей підкреслював вишуканий, легкий макіяж.   

— Вітаю, Ваша Високосте, — Авенрір та Оґвар шанобливо схилили голови, виказуючи неабияку повагу. Нервово смикаючи пальцями свою простецьку сукню, Людмила вчинила так само.

— Вітаю, найчарівніша родичко! — хмикнувши, Віртас іронічно всміхнувся. Схоже, вже й ніхто не зважав на його фамільярність. Мабуть, звикли до такої поведінки парубка.

— Вітаю! — зацікавлений погляд принцеси зупинився на Людмилі і Золені, цих осіб вона бачила вперше.

— Це моя служниця Золена, вона прислуговуватиме мені в Юнідарі, — Віртас кивнув на струнку ельфійку, яка прихопила з собою велику валізу. Очевидно, необхідні речі для вибагливого, манірного парубка. Можливо, одна з його наложниць, але байдуже. Хоча не схоже, адже магетонця ніколи не цікавили дівчата з ельфійськими вухами, невже змінилися смаки?

— Ваша Високосте, — в залі відлунював хрипкий баритон Авенріра. — Це Люсія, — маг кивнув на застиглу Людмилу. — Вона чужинка з-за межі, лише недавно опинилася в нашому світі. В неї доволі сильний дар, магія вогню. Відверто кажучи, ще не зустрічав нікого з таким даром… Гадаю, нашого правителя зацікавить її магія, але, насамперед, варто навчити дівчину володіти цим даром, інакше спопелить вщент наше місто! Хотів звернутися по допомогу до гранда Віля…

— Люсія, ви прибули з-за межі? — чомусь усмішка на обличчі принцеси раптом зникла, в очах спалахнула невимовна цікавість з часткою бентеги. — Звідки саме?

— З України, місто Луцьк… — розгублено пробурмотіла Людмила. — Чомусь раптово опинилася тут…

— З України? — принцеса ахнула, округливши карі очі. — Світло Ясне… Гаразд, нам варто негайно поспілкуватися наодинці. Обіцяю, я подбаю про тебе. Гранде Авенріре, гранде Оґваре, ви вільні, можете повертатися до своїх справ, — ввічливо всміхнулася чоловікам. — Гранде Віртасе, ви знаєте, де ваші покої, з Його Величністю зустрінетеся вже під час обідньої трапези…