Глава 6

Відразу після того, як Віртас та Людмила покинули синю вежу, в покоях Ельвірги з’явилася молоденька ельфійка, вона вислизнула з-за чорних дверей суміжної кімнати.

— Сподіваюся, ти вже встигла почути нашу з чужинкою розмову, — напружено здійнявши підборіддя, Ельвірга невідривно споглядала струнку, доволі вродливу ельфійку з білосніжними кучерями. — Ти також попрямуєш до Юнідара, супроводжуватимеш мого сина. Усім казатимеш, що його особиста служниця, зрозуміла?

— Як бажаєте, грандо Ельвірго, — дівчина покірно кивнула.

— Стежитимеш за всім, що відбувається в юнідарському палаці і доповідатимеш мені, Золено… Станеш там моїми вухами й очима… — жінка зловісно зіщулилася. — На щастя, чужинка поки надто мало знає про наш світ і робитиме все, щоб повернутися у свій… Було би значно легше для мене, якби вона здійснила той ритуал повернення за межу, після якого заразом прихопить з собою і принцесу Дарі, порожнеча її поглинай, а також і її дітей…  Після даного ритуалу в наш світ вони вже не зуміють повернутися, таким чином я позбудуся юнідарської принцеси та майбутніх спадкоємців престолу, вже буде значно легше… А потім ти вже знаєш, що робити. Знищиш принца Корвіна та його батьків, короля і королеву… Отже, після цього престол Юнідара успадкує мій син Віртас, адже він також і син юнідарського короля Радгора… Ми повинні розчистити йому шлях, Золено. Щойно Віртас зійде на престол, відразу згідно Конституції Магів вимагатиме мого звільнення, а мій м’якотілий брат Вірг не стане чинити опір… 

— Я все зрозуміла, — ельфійка блимнула смарагдово-зеленими очима. — Моя остання розробка, а саме, зілля з додаванням порожнечі доволі дієве, вже випробувала на срібних кажанах, — ледь помітно, сардонічно всміхнулася. — Після цієї отрути жодна магія вже не відновить тіло, зілля руйнує матерію, як і порожнеча.

— Ти доволі талановита, сильна магиня, могла би й стати однією з найкращих цілительок королівства, — схвально хмикнула Ельвірга. — Але після виконання цього завдання матимеш значно вагоміші привілеї, а саме, дворянський титул, великий маєток в Юнідарі, чимало білих монет…

— Я завжди віддано служитиму вам, грандо Ельвірго, — Золена здавалася втіленням покори. — Ви заслуговуєте на те, щоб повернути свободу і владу, адже Віртас завжди слухатиметься лише вас, але… — здійняла голову, зазираючи в крижані очі Ельвірги. — Якщо чужинка не впорається з ритуалом?    

— Тоді твоє зілля поступово скуштує уся королівська родина, Дарі і її діти… Від чужинки також варто буде позбутися, щоб не заважала і зайвого не патякала. Звісно, хоч це і ризиковано, але іншого шляху немає…

— А Віртас знає про ваш задум? — Золена запитливо примружила смарагдові очі.

— Моєму сину не варто про це поки знати, бо він міг і не погодитися на таке… Віртас не вельми й жадає влади, боїться відповідальності, нехай поки насолоджується безтурботним життям, а згодом я його поставлю перед фактом…

+++

Людмила аж підскочила з переляку, коли з гуркотом відчинилися двері і до покоїв вихором влетів Авенрір. Здавалося, у гніві його очиська за мить спалахнуть блискавками й прогримить грім.

— Хто посмів зруйнувати магічний полог?! — зревів, мов ведмідь. Та відверта лють мага неабияк жахала дівчину, схоже, він ладний рознести вщент магетонський палац.

— У вашій відсутності сюди навідувався Віртас! — відразу випалила налякана Людмила.

— Нахабний юнак! Та як він посмів руйнувати мій захист?! Невже знову домагався тебе? — маг пронизував дівчину чорнотою погляду, водночас огортаючи тіло дивними мурашками, навіть цієї миті її шкіра вкрилася дрібними сиротами.

— На щастя, ні… навпаки, вибачився… — слова застрягали в горлянці, чому ж той здоровило так витріщився, наче вона оголена?

— Блокуюче сплетіння… — процідив крізь зуби Авенрір. Відразу зрозумів, що вже не в змозі відчувати думки чужинки. — Мабуть, дійсно вибачився, навіть віддячив… Не схоже це на Віртаса… — зіщулився з підозрою й розчаровано видихнув. Чомусь і надалі волів знати про все, що відбувається в її чарівній голівці, але вже не зуміє. Такими яскравими і дивними були ті думки, як і загадкова сутність дівчини…

Раптом рипнули двері покоїв та в приміщенні з’явився Оґвар, помічник Авенріра. Його кремезна постать застигла посеред кімнати, вуста скривилися в іронічній посмішці.

— Гранде Авенріре, невже ця дівчина ночувала у ваших покоях? — здмухнув з чола смоляну прядку, уважно роздивляючись Людмилу. — А якщо ваша наречена дізнається? Навіть страшно й думати про наслідки! Вона ж ревнива, як і моя дружина Ширрі! Бойові магині страшні у гніві, — хмикнув уїдливо. — Якось на бенкеті Ширрі ледь не спопелила одну з дівиць через ревнощі, а дома влаштувала лайку з вогняними кулями та розбитим посудом!

— Мені байдуже, навіть якщо моя Кайла і дізнається, — буркнув Авенрір. — Зрештою, Люсії я не торкався, — кивнув на застиглу Людмилу. 

«Господи, невже у ведмедя є наречена?» — ніби й байдуже до особистого життя цього мага, але чому раптом на серці з’явився неприємний осад? Наче щойно мимоволі шкрябнуло кігтями… Ще й в її присутності ці самовпевнені чоловіки спілкуються так, наче її тут немає, Людмилу завше це дратувало! Колись на роботі поставила на місце зухвалих колег, які саме так і поводилися, обговорюючи старомодне вбрання новенької бухгалтерки. Звичайно, Людмила не змовчала! Молоденьким язикатим модницям відразу сказала, щоб сховали свої принади, які вивалюються з глибоких вирізів їхніх брендових кофтин, навіть пригрозила натякнути шефу, що не личить працівницям його солідної фірми з’являтися на роботі в коротеньких спідничках, адже тут не будинок розпусти!

— Звісно, він мене не торкався і ніколи не торкнеться, бо я цього не дозволю! — гнівно випалила Людмила, вказавши на Авенріра, після цих різких слів бойовий маг аж застиг і зіщулився, зазираючи в її палаючі, сірі очі. Запальне дівча!

— А чужинці й пальця в рот не клади, відкусить відразу, мов квітка-м’ясоїд! — Оґвар пирснув зі сміху. — Норовлива! — похитав головою, роздивляючись розчервонілу від люті дівчину. — Як і всі магині вогню, навіть бойові інколи не такі запальні! Та годі вам, вгамуйтеся! — з цікавістю споглядав напружене протистояння поглядів Авенріра й Людмили.