Люмірея. Шепіт крил
Подруга з крилами вранішнього світла
Коли Люмірея вийшла із Саду Спогадів, перед нею простягався новий світ — прозорий, мов ранковий туман, сповнений м’якого сяйва.
Ліс навколо був зовсім інший: дерева тут світилися зсередини, їхні листя мерехтіли золотавими відтінками. В повітрі плавали блискітки світла, немов маленькі комашки.
Люмірея зачаровано дивилася довкола, коли раптом почула легкий сміх. З-за сріблястого куща визирнула дівчинка-фея з прозорими, мов кришталь, крилами, що переливалися барвами світанку.
— Привіт! — вигукнула вона, підлітаючи ближче. — Я Ніларея. Чекала тебе!
— Чекала мене? — здивувалась Люмірея.
— Так. Бо справжня сила народжується не лише у випробуваннях, а й у дружбі, — весело підморгнула Ніларея. — Я буду поруч на твоєму шляху.
Люмірея відчула тепло у серці. У цьому світі, де все було новим і загадковим, так приємно було знати, що тепер у неї є подруга.
Разом вони рушили далі, крокуючи лісом мрій. Ніларея розповідала Люміреї про дивовижні місця, що чекали їх попереду, а Люмірея ділилася своїми мріями.
Їхній сміх лунав у повітрі, змішуючись із музикою чарівного лісу. І хоча Люмірея ще не знала всього, що чекало попереду, у її серці вже розгорілося справжнє світло — світло дружби і надії.
А десь попереду, крізь туман і сяйво, вже мерехтіли ворота останнього випробування…
#2947 в Фентезі
#1637 в Різне
#340 в Дитяча література
Відредаговано: 30.05.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
