Люмірея. Шепіт крил
Дзеркало світла
Люмірея ступила на вузьку стежку, що вела її все далі у Ліс Світла. Ліхтарик у її руках світив теплим полум'ям, і кожен його промінчик розганяв легкий туман навколо.
Невдовзі вона опинилася перед дивним озером. Його поверхня була гладкою, як дзеркало, і світло від ліхтарика відбивалося в ньому безліччю променів. Але коли Люмірея подивилася уважніше, вона побачила не своє відображення. На поверхні води виникали образи її страхів і сумнівів: моменти, коли вона почувалася самотньою, слабкою або загубленою.
Вона завмерла.
— Щоб пройти далі, — долинув лагідний голос, — ти маєш прийняти все, що є в тобі: і світло, і тінь.
Люмірея стиснула ліхтарик міцніше. Вона вдихнула на повні груди, зібрала всю свою відвагу й зробила крок уперед.
Її серце билося сильно і рівно. Вона дивилася прямо у власні страхи — і вогник у ліхтарику розгорівся ще яскравіше.
Світло залило все озеро, і відображення розчинилися, немов їх і не було.
Стежка на іншому березі стала видимою. Люмірея посміхнулась і рушила далі, відчуваючи, як світло всередині неї стало ще теплішим і сильнішим.
#2974 в Фентезі
#1631 в Різне
#344 в Дитяча література
Відредаговано: 30.05.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
