Люмірея. Шепіт крил
Поклик світла
Дні у звичайному світі після повернення з магічного лісу здавалися Люміреї особливо тихими й водночас повними очікування. Вона носила в серці тепло нової сили, та знала: її шлях тільки починається.
Одного вечора, коли сонце вже сховалося за обрієм, а небо повнилося першим зоряним сяйвом, Люмірея відчула дивне тремтіння у повітрі. Наче хтось ніжно покликав її — не голосом, а світлом, що промайнуло між гілками старого дуба за її будинком.
Дівчинка підійшла ближче і побачила, як у стовбурі дерева відчинилися тонкі, майже невидимі двері, крізь які струменіла м'яка золотиста зоряна доріжка.
Відчуваючи трепет і невидимий поклик, Люмірея зробила крок уперед — і світ звичайного вечора розчинився.
Вона опинилася на галявині, де нічне небо було ближче, ніж будь-коли. Навколо росли незнайомі квіти, що світилися зсередини. М’який вітер приносив запах м’яти і меду.
Попереду стояв Нір — той самий провідник, що колись допоміг їй знайти першу стежку. Його очі сяяли радістю.
— Люміреє, — мовив він лагідно, — настав час дізнатися більше про своє світло. І відкрити двері до того, ким ти маєш стати.
У повітрі задзвеніли крихітні вогники — немов зорі спустилися на землю. І разом із цим дзвоном світло торкнулося її серця.
Новий шлях розпочинався. І Люмірея була готова йти ним, навіть якщо ще не знала, що на неї чекає попереду.
#2962 в Фентезі
#1627 в Різне
#342 в Дитяча література
Відредаговано: 30.05.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
