Розділ 11. Місто під Марсом

Стіна розходилася без звуку.

Не ламалася. Не сипалась. Не скреготала, як мали б скреготати речі, що пролежали під Марсом невідомо скільки часу. Вона просто відступала по рівних швах, наче весь цей час знала, де має розійтися, і тільки чекала правильного приводу.

Світло в трьох лініях густішало, потім згасло майже одночасно. За стіною відкрився темний прохід. Не широкий. Не урочистий. Просто достатній, щоб люди могли зайти всередину по одному.

Максим не рухався.

У грудях усе ще трималося дивне тепло. Воно не боліло і не заважало дихати, але відчувалося чужим, ніби тіло отримало відповідь на питання, якого він не ставив.

Поруч Джміль повільно розтиснув пальці. Кігті більше не скрипіли по внутрішній накладці рукавиці. Лис стояв рівно, але його мовчання стало іншим — не службовим, а настороженим.

Арсен дивився на стіну.

Точніше — на лінію, яка прокинулась не перед ним.

— Ну, — сказала Марта, порушуючи тишу. — У когось ще є бажання сказати, що це просто цікава геологія?

Богдан ковтнув так голосно, що це пройшло в загальний канал.

— Я б уже не став.

Кравець першим повернув собі голос офіційної людини.

— Фіксуємо факт відкриття внутрішнього проходу. Далі без поспішних дій. Повертаємося, стабілізуємо зв’язок, передаємо первинні дані й чекаємо інструкцій.

Гольдман навіть не подивився на нього. Його увага була на проході, на краях стіни, на місці, де темний матеріал розійшовся і не показав жодного механізму.

— Інструкцій від кого? — спитав він. — Від людей, які зараз навіть не знають, що ми стоїмо перед цим?

— Саме тому треба повідомити, — сказав Кравець.

— Саме тому треба не втратити перше вікно доступу, — відповів Гольдман. — Ми не знаємо, чому прохід відкрився. Не знаємо, скільки він буде відкритим. Не знаємо, чи зреагує вдруге. Якщо ми зараз відійдемо, а він зачиниться, усе наше “відкриття” перетвориться на красиву розповідь із поганими сканами.

Кравець стиснув губи.

— Дані є. Записи є. Сканування є.

— Дані про стіну, — сухо сказав Крайній. — Не про те, що за нею.

Гольдман нарешті повернувся до групи.

— Послухайте уважно. Коли про цей об’єкт дізнаються держави, комісії, військові й усі, хто любить ставити печатки на чужих відкриттях, нас відсунуть. Дуже ввічливо. Дуже законно. І дуже назавжди. А поки ми тут перші — наші імена стоятимуть у первинному протоколі. Наші записи стануть базовими. Наше право на дослідження буде важко забрати.

— Тобто справа в іменах? — тихо спитала Софія.

— Справа в доступі, — сказав Гольдман. — І в тому, хто потім пояснюватиме людству, що саме ми знайшли під Марсом.

Арсен усміхнувся.

— Оце вже звучить як нормальна причина не тікати.

Кравець подивився на нього холодно.

— Ти чуєш тільки те, що підгодовує твоє самолюбство.

— А ви чуєте тільки те, що можна оформити у звіт.

Джміль підняв руку.

— Досить.

Він сказав це неголосно, але всі замовкли. Навіть Арсен.

Джміль кілька секунд дивився на темний прохід, потім на людей. Не як командир параду. Як людина, якій доведеться витягати їх звідси, якщо цікавість виявиться дорожчою за кисень.

— Ніхто не лізе всередину, поки дрон не пройде хоча б двадцять метрів і не повернеться.

— А якщо не повернеться? — спитала Стася.

У голосі не було паніки. Швидше тверезий розрахунок людини, яка раптом зрозуміла: красива історія про Марс має гострі краї.

— Тоді він зробить корисну справу, — відповів Джміль. — Помре замість нас.

Ліза в каналі тихо хмикнула.

— Нарешті ти почав цінувати техніку правильно.

— Я завжди ціную техніку, яка йде попереду.

Дрон завис перед проходом, потім повільно прослизнув усередину. Його біла смуга стала тьмянішою вже за кілька метрів. На візорах з’явилась вузька схема: рівна підлога, гладкі стіни, легкий нахил униз, ніяких рухомих об’єктів.