Розділ 7. Перші кроки.

Шлюзовий відсік пахнув пластиком, мастилом і холодною дисципліною. Тут не було “перед виходом”. Тут було “перед процедурою”. Стелажі зі складеними екзоскафандрами стояли, як рівні тіла без людей: однакові контури, однакові шви, маркування, навіть запасні рукавиці висіли парами так акуратно, ніби хтось боявся образити симетрію.

Ліза пройшла вздовж ряду й швидко ткнула пальцем у список на планшеті.

— По дві батареї на комплект. Фільтри — перевірка, не “на око”. Зв’язок — тест кожному. Якщо у вас у каналі шум — це проблема.

Це не було вперше — принаймні не в залізі. На тренуваннях вони вдягали ці рами десятки разів: у симуляторі, в аварійному відсіку, у “сухій” камері шлюзу. Вчилися робити це на час і без паніки: застібка, клапан, кабель, тест каналу — по порядку, поки руки не починають думати швидше за голову.

Але сьогодні до вправи додалося те, чого не дає жодна тренувальна сітка: Марс був по той бік люка, і помилка мала вихід назовні.

Макс підтягнув на плечі раму екзокостюма, відчув знайоме зусилля: метал сів на тіло, як чужа дисципліна. Застібки клацали чітко, одна за одною. Софія працювала мовчки — рівно й швидко, ніби це не перший її вихід, хоча Макс знав: перший. Данило двічі перевірив роз’єм живлення, потім ще раз — просто щоб переконатися, що хвилювання не сховалося в техніці.

Три дівчини трималися ближче до стіни, кожна по-своєму. Марта більше дивилась на індикатори, ніж на людей — так ніби цифри чесніші. Влада натягувала рукавицю надто обережно, ніби боялася зламати щось дорогим рухом. Стася тримала шолом у руках і не крутила його — просто чекала команди, щоб не зробити зайвого.

Софія без слів підсунула Владі фіксатор під плече і підтягнула ремінь так, як їх учили: коротко, без ривка. Данило допоміг Стасі зі стиком живлення — пальці в рукавицях не слухалися, і роз’єм ніяк не сідав на місце. Макс підійшов до Марти: показав на індикатор герметики й дочекався її кивка — не “медик”, але вона краще за всіх трималася за цифри.

Вони були “помічниками” в документах, але в цей момент — просто людьми, які не давали чужим рукам зробити дурницю.

Відсік був людний, але не весь корабель ішов назовні. Частина екіпажу лишалася на борту — чергові, моніторинг, резерв. Хтось мав тримати корабель “живим”, поки інші виходять на поверхню.

Капітан зайшов останнім. І одразу стало видно різницю. Його екз був іншої геометрії: ширший у плечах, важчий по лініях, з іншим вузлом на спині — не стандартний комплект зі стелажа. Виглядав не “кращим”. Виглядав як річ, яку робили під одну людину і під одне правило: витримати.

Технік корпорації — Олег Крайній — не втримався:

— Вибачте… це яка модель? Я таку не бачив у реєстрі комплектів.

“Джміль” навіть не повернувся повністю. Лише ковзнув поглядом — коротко, як по запобіжнику.

— Не ваша справа, — сказав він просто. — Мій особистий екз.

Крайній проковтнув питання, наче воно стало зайвим повітрям.

Арсен працював окремо — швидко й чисто. Рама сіла на спину з першого разу, замки клацнули в потрібному порядку, шолом ліг на кільце без пошуку “де тут правильно”. Ніби він робив це не на інструктажі, а вдома в коридорі перед виходом.

Макс помітив це й не втримався:

— Ти вже виходив у екз раніше?

Арсен навіть не підняв голови.

— Домашнє навчання, — відповів буденно. — Батько вибагливий. Йому подобається, коли я вмію “в різних сферах”.

І в голосі було те саме “мені можна”, яке не потребує дозволу.

Ліза підняла руку.

— Тест зв’язку. По черзі. Потім — шлюз. І ніхто не виходить без підтвердження герметики. Марс не пробачає “майже”.

Клапани засичали. Світло над шлюзом стало жорсткішим.

Макс закрив шолом — і світ звузився до дихання, цифр і голосів у каналі.

— Готовність? — прозвучало в загальному.

І цього разу слово “вихід” означало не коридор. Воно означало поверхню.

Шлюз закрився за ними тихо, але остаточно. Ніби корабель поставив крапку між “всередині” та “зовні”. Повітря в камері стало сухішим, тиск поповз по шкалі вниз — і разом із ним повільно спадала звична ілюзія, що ти десь у коридорі й можеш у будь-який момент повернутися.

У каналі сухо клацнув технічний голос — той, що читав показники так само байдуже, як час.

— Верес: пульс вище норми. Дихання збите. Вирівняти. Не розганятись.