Розділ 6. Точка задана

Корабель умів робити ранок без сонця.

Світло в коридорах вмикалося рівно, як команда, і одразу піднімало з металу той самий гул — ніби судно прокидалося раніше за людей. Макс ішов уздовж маркування сектора, ковтаючи холодне повітря й ловив себе на дрібній звичці: рахувати кроки. Не тому, що боявся заблукати. Просто так легше тримати голову чистою.

Тільки цього разу чистота не трималась.

Сьогодні корабель ставав людним.

Із капсульного сектора тягнуло теплом і стерильним запахом — не лікарняним, а таким, яким пахнуть нові речі, що ще не встигли стати “своїми”. Двері стояли відчинені, і вже звідти долітали уривки голосів, короткі команди, дзенькіт металу.

Ліза Баран стояла біля стійки контролю, втиснувши планшет у долоню так, ніби тримала не екран, а кермо. На обличчі — зосередженість без емоцій: для неї пробудження екіпажу було не подією, а процесом.

— Вчасно, — сказала вона, не піднімаючи очей.

Макс кивнув. Поруч уже були Софія й Данило. Софія — з акуратно зібраним волоссям і напругою в погляді, яку не спишеш на недосип. Данило тримався рівно, як завжди, але пальці раз по раз торкалися ремінця на зап’ясті — дрібний жест, що видавав хвилювання.

— Вони вже…? — тихо спитала Софія.

Ліза ковзнула поглядом по ряду капсул.

— Пішло. Не стійте на проході.

Капсули стояли, як білі ребра в ряд: гладкі, беземоційні. На панелях — зелені індикатори, ледь чутне шипіння. Макс дивився, як одна з кришок зсувається з м’яким клацанням, і відчував дивне: ніби відкривали не контейнер, а двері в людину.

Пара вихлюпнулась у повітря — і зсередини піднялася дівчина. Повільно, ніби тіло згадувало рух по частинах. Чорні пасма прилипли до щоки, очі кілька разів моргнули, фокусуючись.

— Влада, — коротко відмітила Ліза.

Ще одна капсула відкрилась майже одразу. Дівчина сіла різкіше, задихано, наче виринула з глибини. Рука автоматично пішла до шиї, перевіряючи пульс.

— Стася, — впівголоса сказав Данило.

Третя капсула затрималась на секунду довше — і тільки тоді кришка зрушила. Дівчина вийшла обережно, зібрано, як людина, що прокинулась у чужому місці й одразу шукає порядок. На руці — медичний браслет, погляд — швидкий, професійний.

— Марта, — сказала Ліза. — Медик. Після адаптації — до мене.

Марта не сперечалась. Лише кивнула і зробила вдих так, ніби вперше перевіряла корабельне повітря на смак.

У секторі стало тісніше. Не від тіл — від присутності.

І саме тоді в дверях з’явився капітан.

Віктор Баран зайшов без поспіху, але так, що всі мимоволі розступилися, звільняючи прохід. Він окинув поглядом ряд капсул, Лізу, трьох дівчат — коротко, як список.

— Стан? — спитав він.

— Норма, — відповіла Ліза. — Адаптація триває. Через двадцять хвилин можна давати перші задачі.

Капітан кивнув. Погляд ковзнув по Максу, Софії, Данилу — не як по студентам, а як по людям, які тепер тут частина процесу.

— Слухайте уважно, — сказав він рівно. — Сьогодні — підготовка до спуску. Без самодіяльності. Без “я тільки подивлюся”. У кожного буде своя ділянка, і ви її не міняєте, поки вам не скажуть.

Він зробив коротку паузу, щоб слова лягли.

— Це не навчальна тривога. Це початок експедиції.

Макс відчув, як у грудях піднялося щось схоже на холодне передчуття: не страх — ясність. Нарешті не “режим”, а дія.

Брифінг-відсік цього разу був повніший, ніж звично. Не через важливість — важливість тут і так висіла в повітрі — а через кількість облич, які ще вчора були “сплячими”, а сьогодні стояли, кліпали від світла й ховали збентеження за прямими спинами.

Макс упіймав себе на тому, що дивиться не на екран, а на людей: Марта трималася ближче до стіни, ніби там менше шансів зробити щось не так; Влада крутила в пальцях ремінець браслета, але не дивилась на нього — лише на вихід; Стася стояла поруч із Софією і намагалася бути невидимою, хоча в неї це виходило погано.

Капітан Баран зайшов першим і не озирнувся — як завжди. Просто став так, щоб його бачили всі, і цього вистачило, аби зайві рухи в кімнаті зникли.

Професор увімкнув екран. На схемі з’явився сектор посадки й контур модульного комплексу — блоки, які мали розгорнути поряд із місцем приземлення.