Сімʼя

Шен затримався біля входу до Енігми, вдивляючись на покидаючий поле зору пікап. Він підсвідомо радів, тому що сталося, попри неприємну розмову з колишніми товаришами. Якщо Гаред взявся за справу, значить він вірить у неї, подумав Шен. Він ніколи не брав справ, які здавалися особисто йому неправдивими.
    Він стояв перед одним з найвищих будівель Нижнього Міста, одного з тих, верхівʼя котрих купалося в хмарах. Перед самим входом, замість вікон, більш ніж на десять поверхів, височів екран. 3D можливості сучасності дозволяли взаємодіяти з присутніми у зовсім інших масштабах. Велична фігура, вже померлого творця Енігми, майоріла на увесь екран і здавалася реальнішою за саму будівлю. Підстаркуватий вчений, який став лицем своєї ж компанії, розповідав з екрана про своє дітище, яке після вдалої капіталізації вийшло на світову арену та оселилося в кожному з міст-держав. У самому Новому Ульмі таких будівель було чотири, одне у Нижньому та два у Верхньому Місті. Двері та весь перший поверх фасаду, так само були облаштовані екранами. Усе що робилося, усе що адмініструвалося, усе що виконувалось всередині будівлі та з зовні, було автоматизовано. Енігма - передова технологія у сфері штучного інтелекту. Усі будівлі, які вона обслуговувала, місцеві називали там само Енігмою.

    - Вітаю, пане Мас, - на дверях вмить вималювалася фігура у діловому костюмі.
    Двері Енігми відчинися перед Шеном автоматично, оскільки він був внесений до реєстрів дозволених відвідувачів. Крокуючи коридором, фігура, перекинувшись з екрана стіни на проєкцію, слідувала крок в крок за ним.
    - Пане Мас, радий знову вас бачити. Від Вашого останнього візиту минуло багато часу. Є деякі речі, які потребують вашої уваги.
    - Пізніше, - відмахнувся рукою Шен. - Як закінчу зустріч. Злови мене як буду виходити.
    - Як бажаєте, пане Мас.
    З цими словами фігура розчинилася у світлі. Шен попрямував вже знайомим йому маршрутом: ліфт до п'ятдесят шостого поверху, потім до кінця довгим коридором, попри численні кімнати-кабіни, далі ще праворуч, де у кінці  до одної з тих численних кабінок-боксів, де знівечені тіла та душі, були прикуті до ліжка вже декілька років поспіль. Палату своїх батьків він легко упізнав по номеру - 1365. Невеликого розміру, вона вміщала все необхідне - стіл, покритий світло-сірим матовим кольором, на якому була розміщена кібер-дека з окулярами, крісло такого ж кольору, а ліворуч від них була розміщена капсула. Її вміст був закритим для очей, відполірованим до блиску склом із затемненням, але Шенові було достеменно відомо її вміст. 
    - Привіт мамо, привіт тату, - промовив Шен присідаючи на крісло. - Цього разу я трохи затримався.
    Шен торкнувся до капсули. На нього налинула хвиля приємних спогадів, тих спогадів від яких робиться одночасно радісно та важко на серці. Це було одне з тих місць, де він знаходив спокій та умиротворення. Усі проблеми, які кружляли у нього в голові, відступали на задній план. Світ та час затримувалися для нього, дозволяючи побути наодинці з тим, що залишилось від його батьків.
    Впевненим рухом, він відсунув в сторону кібер-деку з приссавками, а замість того торкнувся до стіни. Інтерактивний екран, який було вмонтовано в стіну, слухняно запалав світлом та залив кімнату яскраво зеленим кольором садів та блискучо світлим відблиском водоспадів. У далині виднілися засніжене верхівʼя гір, над яким сонце кидало останні промені. У їхнього підніжжя, виднілося невеликих розмірів поселення зі своїм храмом разом з баштою-дзвіницею, посередині, як заведено у давнину на цих землях, розташувалася ратуша, зі своїм велетнем-годинником. Численні вулиці тягнулися від неї у відусюди, заселені людьми. Щасливими людьми, промайнуло у Шена в голові. Взявши зі столу та одягнувши спеціальну рукавицю, він зумів керувати зображенням за своїм бажанням. На вулиці вечоріло. Зблизивши зображення, він сягнув до одного з будинків. Викликавши контекстне меню рукавицею, він відключив декілька шарів даних, тим самим оголивши фасад будівлі і тепер бачив все, що відбувається всередині. Двійко людей середнього віку сиділи обпершись одне об одне, гріючись біля каміна. Вони розмовляли. Жінка простягнувши ноги до вогню, тримала в руках бокал з вином. Вона похилила голову на плечі чоловіка та вдумливо дивилась як спалахи вогню потріскують на обгорівших колодах дерева. Чоловік, з акуратно підстриженою борідкою підтримував голову своєю дружини і раз за разом потягував пиво з пляшки.
    - Ліам скоро приїде з навчання, - промовив чоловік.
    - І ви знову двоє втечете в ліс на цілі вихідні? - поцікавилась жінка.
    - Троє, - впевнено відповів чоловік. - Цього разу візьмемо на полювання з собою і Шена.
    - Він ще зовсім дитина, Бастіане. Ти впевнений, що йому це потрібно? - зацікавилась жінка.
    - Мій батько брав мене на полювання від девʼяти років. Шенові вже дванадцять і цього разу нас самих з Ліамом він точно не відпустить. До того ж моя ліцензія закінчується за місяць. Шкода буде не використати її.
    - Ніколи не розуміла цього заняття. Живете в наметах серед сирості та холоду,  порсаєтеся в болоті як поросята, а до того всього часто повертаєтесь додому з пустими руками. 
    - Ха-ха-ха. Бувало і таке. В цьому і найбільше задоволення.
    - Любий, ти ж не будеш вчити Шена стріляти?
    - Він мусить опанувати зброю, якщо він збирається стати справжнім чоловіком. Це не так небезпечно, як тобі здається.
    - Не думаю, що це для нього - жінка підвелася та взяла з покривало з ліжка та закуталася в нього.
    - Що ти маєш на увазі?
    - Він не такий як ви з Ліамом. Ліам дуже подібний до тебе. Справжній шибайголова. Ніколи мав часу подумати, постійно в русі. А ось Шен зовсім інший. Моя мати сказала б, що пішов у мою сім’ю, - вона іронічно посміхнулася.
    - Ми ж домовилися любити обох дітей однаково, памʼятаєш? - з посмішкою відповів чоловік. 
    - Я зовсім не про це. Моя мати, коли сиділа ще з маленьким Шеном, завжди мені казала, що я була така сама в дитинстві. Ніколи нічого не робила перш ніж все зважити та обдумати. 
    - Для полювання, це не найкраща навичка. Ось де якраз потрібно скидати з себе усі принади цивілізації та керуватися інстинктами. Ліам це вміє. Впевнений, що Шен також опанує. У ньому таки є і частинка мене, чи не так? - чоловік ледь помітно посміхнувся.
    - Звичайно любий, але я не впевнена, що йому це сподобається.