Доля

Дорогою додому, Шен ніяк не міг позбутися однієї нав’язливої думки про те, що Вік де Лорре, міг здогадатися ким він є насправді. Своїми звивистими запитаннями, де Лорре кожного разу наближався до межі, але майже її перетнувши, відступав назад та починав свій захід з іншої сторони. Його слова неабияк насторожили Шена і тепер здавалося, що його план з проникнення зазнав невдачі, ще навіть не розпочавшись. Чи міг він знати, що на таку, здається рутину процедуру, заявиться сам головний архітектор найбільшої потуги космічної галузі Нової Європи - К’юкан Індастріс. І ще ці його заміри мозгової активності. Якщо він зміг таким чином розкопати бодай якусь частину його минулого все могло б закінчитись зовсім інакше. Навіть якщо його кандидатуру затвердять і він отримає пропозицію, то він скоріш за все відмовиться. Було б необачно з його сторони, після цієї розмови з де Лорре, буди його прямим підопічним. Таким чином, Шен вирішив, що він витратив купу часу на марне та відчув легке спустошення всередині. Усі його старання звалилися в неосяжне провалля і здається він і сам у напівкроці від того, щоб звалитися.

    Зачекавши на монорейку, він знайшов собі притульне місце в кінці вагона. Споглядаючи по дорозі з вікна на всю велич Верхнього Міста, на його захмарні будівлі, на чисті та повністю освітлені вулиці, на цей феєрверк з неонового освітлення, що струменів над містом цілодобово, Шен не міг відігнати від себе відчуття, що цей світ - не його. Все навколо тут палало різнобарвними вогнями-неонами від хмарочосів до ліній пішохідних переходів. Звідусіль на нього виливалася куча інформації через інформаційні вікна, від яких дарма було сховатись. Все тут випромінювало бурхливе, блискавично швидке життя мегаполісу сучасності, от тільки самого життя Шен відчути не зміг. На його думку все це виглядало як невдалий маскарад, як один з тих віртуальних світів, зроблений нашвидкоруч аматорами-ентузіастами. Він подумки згадав того балакучого дредоголового. Хоч він і тріпло, але рацію мав. Попри всі злидні Нижнього Міста, тут, нагорі, я не відчуваю себе живим. Я не відчуваю себе людиною.

    Підїхавши до блок-поста, монорейка очікуванно зупинилася. Бажаючих повертатися до Нижнього Міста як завжди небагато, тому перевірка документів займає набагато менше часу ніж при зворотному рейсі. Кремезні, всі як один високого зросту гвардійці зі своїми металевими руками-імплантами заполонили вагони. Це були свого роду універсальні солдати. Вони перевіряли кожного хто перетинає міст, який розділяє місто на дві частини. Ця двохстороння перевірка, як запевняли в уряді, дозволила скоротити нелегальну міграцію на понад 60%.
    - Твій пропуск, - почувся грубий голос гвардійця. З-за його шолому чи то імпланту, який вкривав всю голову та більшу частину лиця, було видно лишень губи та підборіддя.
    Шен мовчки розвенув долоню догори, а зіниці спрямував на невеличкий браслет, який щільно прилягав до зап’ястя. Враз на долоні з’явилося легеньке мерехтіння схоже на екран. Шен в секунді ввів необхідну команду і підняв руку з браслетом, даючи знати, що готовий до сканування.
    - Давай сюди і підведися, коли з тобою говорять - гвардієць миттєво приставив до його бралету свій пристрій і почав зчитування данних. Шеннал Мас, 2080 року народження. Місце проживання Новий Ульм, нижній сектор.
    Шен беззаперечно помахав головою вловоючи пильний і невидимий погляд гвардійця.
    - Твій дозвіл на проїзд виданий К’юкан Індастріс закінчився ще п’ятнадцять хвилин тому. Це означає, що ти підлягаєш штрафові у розмірі 200 БітЄвро. Ти маєш рівно тиждень часу, щоб сплатити штраф. В противному разі штраф подвоїться та буде рости до досягнення десятикратності початкової суми. Громадянине Шеннал, ви мене повністю зрозуміли донесену до вас інформацію? - його голос набув тону офіціозу.
    - Почули, - огризнувся Шен. Мені все зрозуміло.
    Шен розумів, він тут безсилий. Сперечатися чи можливо навіть втекти не мало найменшого сенсу. Мязисті руки гвардійця - напів-плоть, напів-метал, дозволяли виконувати будь які рухи руками майже моментально. Зайвий крок в сторону - і на Шена вже націлена зброя. Ще крок далі і влучний постріл неминучий.
    - Наступний! - масивна гора м’язів та металу потяглася потягом далі.
    Шен тим часом видув повітря губами, вимкнув свій конектор на руці та плюхнувся на своє місце. Якого біса, корпорація рівня К’юкан виписує ті кляті дозволи всього лишень на декілька годин, подумав він. Тепер до всіх інших проблем, ше навалилась ця - де на протязі тижня роздобути тих сраних 200 БітЄвро.
    - Не затягуй з цим хлопче, - почулося позаду. Якщо довго будеш не сплачувати, вони занесуть це до характеристики. Плати хоча б невеликими частинами, але роби це регулярно.
    Шен обернувся на голос. Він належав підстаркуватому на вигляд панові, що сидів через ряд після нього. По його одягу і не скажеш, що він живе у Нижньому Місті. Його плащ  звисав майже до самих п’ят, невисокий циліндричний капелюх у стилі минулого століття який вмостився у нього на колінах, імплант-візерунок на лівій щоці, взуття з навіпсинтетичної шкіри, неуважному перехожому могло здатися, що перед ним справжній мешканець висот, але його очі видавали протилежне. Так багато разів Шен бачив цей погляд у свому оточенні, що ніколи не сплутає його з нічим іншим.
    - І так не має чим закрити це лайно, - обізвався Шен. І скоріш за все не буде.
    - На твому б місці я б так не поспішав. Кожна негативна подія в характеристиці, здатна зіпсувати потенційну можливість.
    - Це яку ще можливість?
    - Ту, за якою ти сьогодні, намагався схопитися.
    - Це не зовсім так як може здатись, - відповів Шен, ніби виправдовуючись.
    - Ну звісно, - з легкою посмішкою продовжив незнайомець. Молодий чоловік, повертається з Верхнього міста, маючи декілька годинний пропуск від корпорації. Навіть не знаю, про що це може свідчити, - закінчив він так само посміхаючись.
    - Це вже не важливо. Скоріш за все, я більше ніколи туди не повернусь.
    - Не переживай так, - незнайомець підсів ближче. У твоєму віці, я лишень мріяв потрапити до Верхнього Міста. Якщо цього разу не вдалося, це ще не кінець світу, тому що він належить впертим.
    - І ви один з тих впертюхів, яким належить цей світ?
    - Ха-ха, ну не повністю, але його маленька частинка так точно. Розумієш, вся справа у тому, як ти до цього ставишся. Більшість моїх знайомих, тут у Нижньому Місті, зневажають мене через те, що я працюю на верхах. Для них я перестав існувати, відколи вони це дізнались. Ти ж і сам знаєш як у нас це заведено. Так само не всі у Верхньому Місті, подадуть мені руку. Чужий серед своїх, а серед чужих я так і до кінця життя залишуся чужим. Для одних я запроданець, майже ворог народу, для інших щось другосортне. І не один я так живу на два світи. Але відмотуючи прожиті роки назад, я щораз тим більше переконуюсь, що це був єдиний правльний вихід.
    - Мені здається, що вихід є завжди. Більшість проблем можна вирішити прясвятивши їм достатньо часу.
    - Ахххх, молодість, - задумливо затягнув незнайомець. Вік, коли тобі здається, що все плине за твоїми правилами, що все навкруги це лишень декорації, які ти здатен змінювати як тобі заманеться. От тільки ніколи не думається про наслідки. Про долі. Твою, близьких, чужу. Перекроювати світ і при цьому не втрачаючи нічого, це лишень незрілі мрії. Юнак стає справжнім чоловіком тільки тоді, коли йому є за кого відповідати. Коли за кожним його вчинком, його дією, його рішенням стоїть майбутнє не тільки його, а і його сім’ї. Тому, досить часто, правильний вихід є один і тільки один. Навіть якщо все твоє єство противится цьому. Відчуття гідності занадто розкішне поняття у нашому випадку.
    З цими словами незнайомець підвівся та нап’ялив капелюх на голову. 
    - Не зважай хлопче, - промовив він прямуючи до виходу. Ти просто нагадав мені одного молодика, який давно тому сидів так само, втупившись у вікно, з відчуттям, що його світ от-от рухне.