Розмова

Черга здавалась невимовно довогою. Попереду Шена стояло щонайменше чоловік з двадцять і всі як один помітно нервували. І це не дивно - не кожного дня К’юкан Індасртіс оголошують рекрутацію на вакансію молодшого техніка. Мало того - цього разу вони готові взяти когось із-зовні. Зазвичай вони закривають вакансії наявними кадрами з особистого університету. Таке трапляється дуже рідко - і тому це ідеальний шанс для когось, хто не мав змоги навчатися у них. Це був шанс для когось із закинутих глибин Нижнього Міста продертись на гору, до того омріяного корпотативного життя - повного передбачуваності та стабільності. Це був шанс для когось геть злиденного, але талановитого.

    Від самого входу до головної штаб-квартири К’юкан Індасртіс і аж до занедбаного коридору, де вони знаходились, відчувалася атмосфера майбутнього. Білі матові стіни, виконані з нео-бетону, були відображеням порядку та достатку, а в поєднанні з широчезними мармуровими плитами на підлозі давали неймовірне відчуття простору - того простору, якого зазвичай бракувало більшості з тут присутніх. Свій шмат підлоги - це велика розкіш у Нижньому місті. Не кожен міг похизуватися навіть власною кімнатою, не кажучи вже про окреме житло. Тут же ситуація здавалася до огиди інакшою. Величезні просторі поміщення штаб-квартири К’юкан Індасртіс викликали у Шена лишень огиду, замість заздрості. Як можна було занапастити стільки вільного місця, весь цей час моталось у нього в голові. 
    - Нічогенька халупа, - почулося з-за спини і виглядало так, ніби хтось прочитав його думки.
    - Ага - кивнув головою у відповідь Шен. 
    - Бачила б це моя сестра. - провадив незнайомець за спиною. В неї би точно челепа відпала від цього вигляду. Прикинь, тут навіть є ехо!
    Незайомець позаду і так маючи визгливий голос, на підтвердження своїх слів, вичавив з себе пискливий звук, який розносячись пустим довжелезним коридором, зробився ще більш нестримним для вух. Інстинктивно Шен обернувся подивитись на того, хто насмілився порушити цю нервову тишу яка вирувала в повітрі. Ним виявився темноволосий та смуглошкірий житель Нижнього Міста. Довгі дреди, напічканні пристроями-імплантами звисали з його голови, а сам він зкидався більше на волоцюгу, аніж на когось, хто розуміється в інженерії космічних човнів.
    - Ти чув це? Ха-ха-ха, - провадив він незвачаючи на інших. Чула б це моя сестра, вона б не на жарт би взлилась. Вона каже, що мріє про особисту кімнату як переїде від батьків. Цілу кімнату і тільки для себе! А тут стільки місця змарновано!
    - Якщо дістанеш цю роботу - зарплатні якраз вистачить щоб зняти невелику кімнату у Верхньому Місті на рік наперед. - пробурмотів Шен, повертаючи голову назад. Зможеш зробити їй подарунок.
    - У Верхньому Місті ? - завижжав незнайомець. Поруч з цими снобами ? Це вже не про нас. Ніхто з моїх не хоче до Вернього. І я їх цілком розумію і підтримую.
     - Якщо так ненавидиш верхи - то чому припхався сюди?  - почулося позаду. Слова належали молодому на вигляд хлопцеві. Високий блондин одягнений у дорогий костюм синього кольору, скоріш за все зі штучної бавовни. На ньому були синтетичні очні лінзи випуклі так, що здавалися більш на очі комахи, аніж людини.
     - Ааааа, тут таки є таки представники вищої раси ? - з іронією випалив дредо-головий. Я то думав тут зібрались тільки лузери з низин. Чи не принижується часом ваша гідність, шановний, знаходячись в одній черзі з нижчим класом?
    Наближаючу суперечку перервав звук мікрофону, який долинав від дверей попереду черги. Після невеликої паузи синтезований голос почав.
    - Від імені К’юкан Індасртіс вітаю усіх присутніх та дякуємо вам, що знайшли час на особисту розмову головним архітектором корпорації Віком де Лорре. Прошу вас і надалі дотримуватись встановленої черги. Ми будемо викликати вас по одному до кабінету пана Віка. Ото-ж, запрошую першого кандидата.
    Синтезований голос затих, а замість нього з мікрофона роздався звук - подібний до того, який включають під час евакуацій і перед здивованим натовпом розпахнулися двері. Невисокого зросту дівчина, яка стояла перша в черзі почала невпевнено озиратися, немов би шукаючи поглядом підтвердження, що вона може зайти всередину. Все-таки наважившись, вона невпевненим кроком попрямувала вперед і за нею вмить замкнулися двері. 
    - Хочеш знати чому хтось з низин припхався до вашого гівняного міста? - порушуючи коротку тишу заволав дредоголовий обертаючись до молодика позаду. Я тобі зараз скажу! Ця всрана робота - це єдиний шанс для таких як ми стати на ноги. Річний контракт, що вони пропонують - це моя путівка до самостійного життя. Відпрацюю рік, відкрию майстерню імплантів і все піде як по маслу. Вона буде найкращою в Нижньому місті. І ви з верхів будете приходити до мене і так само стояти в черзі, а я ще буду вибираити собі клієнтів між вами! Тому я згіден переступити через себе і готовий гарувати на корпо з Верхів - щоб потім мати солідний кусок на старт. Зрозумів?
    В той момент лице блондина було як відкрита книга. Будь хто осторонь міг злегкістю прочитати ту невдавану емоцію, яка висіла на його обличчі. І якби комашині лінзи не затуляли його зіниці - можна було б побачити наскільки високо вони закотились.
    - Слухай чуваче, - відповів блондин не змінюючи вираз лиця. Я тебе почув, окей ? Мені все рівно, що ти тут робиш і для чого тобі ця робота - просто вгамуйся і дочекайся своєї черги, домовились?
    - Ага, все рівно йому, - провадив своє дредоголовий. Якщо вам все рівно, то якого біса ви стягнули половину гвардії до Пантеону місяць тому, а ? Я бляха два тижні боявся вийти з дому, щоб мене гвардійці не затягли у ваші тюрми!
    - Спокійно, друже. Якщо тобі стане легше то я був прости цієї акції. Навіть на мітингу був. Попри все, що вони там знайшли - вони діяли неправильно.
    - На мітингу кажеш? - Дредоголовий пронизливо запищав. Від цього мені, бляха, всратися як легше. Та вас там пальцем бояться доторкнутись у вашому Верхньому Місті, гвардійці лишень стоять та дивляться на вас як на вилупків. А чи бачив, що вони творили там, біля Пантеону? Перед моїми очима ваш гвардієць заламуючи руки, обірвав їх якомусь бідакові.
    - Так вам і треба, - почулося далеко позаду. Жили би спокійно на свому болоті. Нема чого лізти до чужих даних.
    - Дійсно, правда, - чийсь голос лунав ще ближче. Якби ви нас не провокували, ніхто б ваш уряд не затримав.
    - Якого фіга! - пискнув Дредоголовий. Ви бляха хоча б знаєте причину тієї операції?
    - Я притримуюсь офіційної версії. Викрадення особистих даних наших міністів з метою шантажу. Це вже в ніякі рамки не вміщується!
    - І ви, бляха, вірите у цю дурню? Всім відомо, що половина ваших міністрів має зв’язки та бізнес на низах. Ваші політики нічим не відрізняються від бандитів! Новий розподіл ринку - нова війна, тільки цього разу дісталося нам.
    - Та у вас там немає навіть чого відбирати. Небачу взагалі сенсу в тому, щоб мати справу з Нижнім Містом. Відповідно до офіційних даних, ваша купівельна спроможність складає 1/100 від Верхнього при більшій численості населення. Дуже сумніваюсь, що хтось на такій високій посаді буде витрачати час на вас.
    - Тобі якби показали сраку з екрану і сказали що то лице, ти би так само свято кинувся б її цілувати! - майже прокричав Дредоголовий.
    Словесна перепалка, майже переросла в фізичну. Всю увагу до себе привернула зграя людей, які скупчивщись, стояли і кидали одне одному в лице образи. До них, відповідно до приналежності до Нижнього чи до Верхнього Міста, приєднювалися інші - підтримуючи кожен свою сторону. Молодик з очима як у комахи, не зміг втриматись посеред двох воюючих сторін, непомітно вислизнув та став попереду черги, яка майже розвалилась. Шен, оцінив вдалий рух блондина, але підійшов на мінімальну відстань до переду, так щоб просто залишити натовп позаду, чекаючи на закінчення цього балагану. Взагальному, його бажжаня здійснилося досить швидко. Почувши неабиякий галас, до коридору завітало пару охоронців з вітальні. Очевидно, вживаючи імплант до підсилення голосу, один з них вигукнув на всі легені попередження. Заглушений таким звучним голосом натовп вмить остепенів.
    - Всім присутнім, від імені корпорації К’юкан Індарстріс, наказую припинити будь які провокативні дії та вишикуватись у чергу. Будь яка відмова виконувати мої накази, дискваліфікує вас з цього відбору, а до вашої характеристики в Мережі, внесуться відповідні правки!
    Галасливий натовп почав розходитись. Люди без жодної штовханини почали ставати  назад до черги. Навіть найбільш активні противники вмить вистроювались один біля одного, не переймаючись ще недавній протистоянням. Не сама присутність охоронця вимусила в них такий послух, а більше його слова. Персональна характеристика в Мережі, неабиякий витвір людської технології. Кожен житель Верхнього та Нижнього міста мав персональне відображення своєї життєдіяльності зібране з численних джерел у вигляді подій. Ці події потім підлягали математичній обробці і перетворювалися з масивів даних, на чітко структуровані результати, легко читаємі людським розумом. Внесення негативної події корпорацією на кшталт К’юкан Індастріс, поставило би хрест на будь якій подальшій кар’єрі. Тому, особливо жителі Верхнього Міста, так боязко сприйняли це попередження, так як у їхньому середовищі, роботодавці нещадні до негативних подій у характеристиці. В такій самій ситуації були і люди з Нижнього міста, котрі старалися дістатися до “верхів” і повинні виглядади краще ніж ідеально, тому що вислови на кшалт “ідеальний”, ”надійний”, “затребуванний” ніяк не асоціювалися з більшістю жителів Нижнього Міста. Якщо ж говорити про саме Нижнє Місто - то люд там, не сильно переймався через характеристику, хіба для того щоб не мати проблем з місцевою поліцією, яка через юридичні вимоги, мусила брати її до уваги. Як казав незмінний авторитет низів Ієром Данк: “Я мушу сам подивитися на що здатна людина. Ніколи не підпускайте близько до вух те, що вам кажуть про когось, допоки не зробите висновки самостійно”. Кожен житель Нижньго Міста, який міг би похвалитись надійністю та вірністю - завжди знайде у нього роботу. Навіть, якщо великий алгоритм Мережі буде повністю проти цього бідолахи.
    - Якщо ви змусите нас знову покинути пост, кожен з вас незалежно чи причетний чи ні, буде дискваліфікований з відповідним записом до характеристики.
    Окинувши присутніх свої гнівним погляном через військові окуляри-імпланти, охоронець разом з колегою який весь цей час мовчав, попрямували до виходу своєю важкою ходою.
    - Недорозвинені дикуни з низів, - вилаявся про себе охоронець, покидаючи приміщення, не звернувши увагу на те, що підсилувач голосу до цих пір було увімкнено, тим самим повідомши свою думку усім присутнім.
    Шен, який опинився далеко попереду, почув легке шипіння. Не обертаючи голови, він і так зрозумів, що звуки невдоволення належать дредоголовому, так як його вміння до самокотролюю було відсутнє як таке.
    - Я його просто зараз вирубаю! - почувся легкий гнівний шепіт.
    - Заспокійся, він зробив це навмисно, - почувся інший шепіт збоку.
    - Вони тільки й чекають причини, викинути нас звідси, - провадив інший.
    - А я думав, що на низах дійсно народ зроблений зі сталі, не те що ми верхні.
    - Не ворушись, заспокійся, він тебе тільки підбурює.
    
    Вмовляння та перешіптування продовжувались ще довго, але незважаючи на те все, синтезований голос запрошував наступних кандидатів і людей потихеньку ставало все меньше. Ось і настала його черга. Наступний у черзі зайшов приблизно п’ять хвилин тому, отже, якщо його примітки про середній час розмови вірні, то менше ніж за хвилину прозвучить сигнал і його також запросять всередину. Ці останні секунди принесли йому найбільше хвилювань. Усі попередні тести, виконані онлайн, здавалися легкою пір’їнкою в порівняні з тими емоціями, що він відчував зараз. Вже за мить прозвучав вже знайомий синтезований голос та його беземоційне “Наступний!”.
    Шен увійшов до приміщення. Звернувши одразу вправо та пройшовши повз ще одні двері - він опинився в приймальні. Очікуючи, що на свівбесіді будуть щонайменше осіб з п’ять з залізними поглядами та дорожезними костюмами, на його подив, на нього споглядала лишень пара очей. Наряджений у звичайне корпораційне продовгувате пальто білого кольору, що так підігрувало оточеню, головний архітектор, Вік де Лорре одразу виділявся своєю зовнішністю між тими, кого Шен зустрічав коли небудь. Його ідеально виголену голову - по середині розсікала металева пластина, тонкіша одразу над лобом - та вибігаюча в сторони далі по голові - формуючи таким чином ідеальний трикутник. Тонкі губи та гострий ніс як у орла - видавали його аристократичне походження. Принаймні так здалося Шенові. Чи така приворожуюча зовнішність, тримає за собою там само приворожуючий розум, подував Шен.
    - Присідай сюди, сміливіше, - з ледь помітною посмішкою, вказуючи рукою запропонував Вік. Як ти вже зрозумів - я Вік де Лорре - головний архітектор К’юкан Індасртіс, найбільшої космічної корпорації. Якщо ти не проти - ми почнемо негайно.
    - Так, звичайно, - відповів Шен, сідаючи в запропоноване крісло
    З цими словами Вік де Лорре, підняв палець догори і вималював в повітрі уявне коло. Система камер, вловивши вже так знайомий за сьогодні рух, почала відправку сигналів на інші системні модулі - і як наслідок цього декілька дроїдів на колесах вмить опинилися біля Шена та зяйнялися натяганням пасків на руки. Затиснувши одну пару з них на зап’ястях, а другу районі передпліччя, дроїди приставили йому до шиї, трохи нижче потилиці, дивний агрегат квадратної форми з двома рядами по три сопла у кожному ряді. На той момент Шен не міг не приховати свого занепокоєння, але Вік де Лорре, вже знайомий з реакцією, не відводячи очей від екрану вигукнув.
     - Не переживай - це всього лише агрегат для ін’єкцій.
     - Агрегат для ін’єкцій ? Для яких, бляха, ін’єкцій ? - нервово випалив Шен.
     - Катехоламіни, здебільшого адреналін та наш секретний інгрідієнт - для пришвидшення мозгової активності. Ти ж як і інші читав умови проходження співбесіди, чи не так ? - промовив Вік, зі своєю ледь помітною посмішкою.
     - Аааа, це, - простогнав Шен. Ну так, щось приходило на почту - тридцять слайдів по десять тисяч знаків кожен. 
     - Ну, принаймні у тебе хороша память пам’ять цифри. Не зважай, повторю так як і кожному до тебе - для цього проекту, там у космосі, у нас не має можливості забезпечити вам найкращі умови. Тож ми не можемо покладатись на ваше ментальне здоров’я повністю, тому що в будь-якій критчній ситуації - нам потрібна сто відсоткова віддача. Нейрорегулятори, які тобі незабаром введуть, піднімуть твою мозкову активність до значень близьких до максимуму, тому будучи частиною цієї місії - ти завжди будеш на піку своїх можливостей - так само як і інші учасники. 
     - Тобто цілий екіпаж - постійно під кайфом ? -  здивовано промолов Шен.
     - Ну чому ж постійно. Під час сну коктейль з гормонів не обовʼязковий. Хіба що ща власним бажанням, - на лиці Віка зному промайнула вже знайома слабка посмішка. Майже готово, за мить вже почнемо процедуру.
    Дроїд, що стовбичив позаду з ін’єкціями нейрорегуляторів, простягув свою металеву руку, де на боці спинки сидіння, розташовувся невеличний дисплей. Настинушви певну послідовність знаків на дисплей, спинка крісла поволі опустилася донизу, змушивши Шена прийняти надзвичайно зручну позу. За якусь мить перед ним з’явився Вік де Лорре з невеликим обручем в руках. Лишень тепер, розглядаючи обличччя архітектора зблизька Шен помітив цю різницю між особистістю та його зовнішністю. Обличчя, ідеально вигладженне численими процедурами та сучасними кремами, ніяк не передавало ту літню людину, яка була прихована за цією маскою. Глибоко посаджені очі сірого кольору, розважливий голос, а також той непомітний, повчаючий тембр в інтонації, який він спостерігав також у своєї бабусі - дозволило Шену зібрати повну картину про свого співбесідника. 
     - Ось і все, - промовив Вік де Лорре, одягаючи ідеально гладкий обруч на голову Шена, - як тільки будеш готовий - дай знати і ми почнемо. 
    Шен не довго вагаючись кивнув головою. Архітектор підійшовши на своє місце, рукою дав вказівку для свого 3D інтерфейсу і процедура зчитування мозгової активності розпочалась.
     - Перший етап - це зчитування твого нормального стану, без додання жодних гормонів. Ми хочемо знати, на що ти здатен без розігріву, так сказати. 
    На підтвердження цих слів - обруч, що тримався на голові у Шена, вмить піднісся догори і почав розкручуватись. Що секунди він змінював положення, то опиниться біля потилиці - то тепер кружляє майже перед обличчям. Несвідомому спостерігачу осторонь, ці рухи здалися би хаотичними, але Вік де Лорре добре знав, що його особистий винахід, виконує найбільш точні рухи, прямуючи своєю унікальною траекторією. 
    - Тепер проведемо розминку, - промовив архітектор та змахнув рукою, на вказівку якої відгукнувся дроїд та поставив перед шеном прозорий екран, так щоб можна було дотягнутись руками. 
    - Тобі запропоновано розв’язати декілька завдань. Механіка, робототехніка та космо-інженерія. Завдання для наймолодших, певен, ти впораєшся швидко. Екран дотиковий, маєш на це не більше трьох хвилин.
    Тільки Шен встиг прочитати перше завдання - та почати обмірковувати його, обруч, що на момент перестав вертітися - затанцював з новою силою. Це дуже його відволікало, а в деякі моменти навіть заважало пересувати фігури на екрані. Завдання дійсно виявились напрочуд легкими, аж занадто. Щойно Шен закінчив введення відповіді до останнього завдання, Вік де Лорре знову дав команду рукою і на екрані висвітлився наступний блок запитань.
    - Цього разу спробуємо щось серйозніше, - промовив він і на екрані з’явився новий блок завдань. 
    Прочитавши завдання до кінця, Шен швидко зрозумів, що рівень складності підвищився не просто у два рази, а підскочив до небес. На перший погляд не надто складне завдання, вимагало обширних знань у декількох суміжних областях науки. Лишень прочитавши увесь текст докінця вп’яте, Шен зрозумів, що перед ним - варіація одного з найскадніших проблем сучасної механіки в космосі. Найкращі розуми планети товчуть мізки, використовуючи квантові комп’ютери для проведення обширних суміжних обчислень, що так необхідні при розв’язанні цього завдання, а йому дістався лишень дотиковий екран. Але, не зважаючи на це, Шен швидко вловив прихований мотив тесту як цілого. Він спрямований не на перевірку знань з певної дисципліни, скоріш за все відповіді не будуть навіть перевіряти, а більше на спосіб мислення як такий. Якщо завдання є невикональним, то навіщо за нього взагалі братися, можна було б подумати. Але сам факт кружляючого над головою обруча, вказував Шенові, що йому потрібно показати сам підхід до вирішення проблеми, знайти точку входу, підібрати відповідний алгоритм, знайти так званий вузький прохід, щоб розрахунок результату комп’ютером не зайняв місяці чи навіть роки. Зконтретрувавшись на вирішенні завдання, Шен не помітив як відведений час закінчився і обруч над головою зупинився та приземлився прямо йому на скроні, а крісло автоматично змінило положення з лежачого на більш вертикальне.
    - Час відпочити, - голос Віка, неначе витягнув його з потойбіччя. Давай трохи поговоримо. То скажи мені, як уродженцю Верхнього міста, як ти ставишся до останіх подій біля Пантеону?
    Він що, чув усю розмову в коридорі? - промайнуло в Шена в голові. Вік де Лорре витріщився на Шена зі своєю вже фірмовою ледь помітною усімшкою на кутиках губ.
    - Це питання також входить до тесту? - поцікавися Шен.
    - Ні, тут втрутилась моя внутрішня цікавість. 
    - Чи можу я не відповідати на це питання?
    - Звичайно, це твоє право залишити мене без відповідей, - загадково закінчив де Лорре.
    Після цих слів архітектор підвівся та повернувся за свою панель управління знову виконавши рух рукою у повітрі.
    - Зараз ми повторимо тести, тільки трохи підзарядимося. Дай знати коли будеш готовий.
    Кивок головою був достатнім для того, щоб дроїди заметушилися біля нього знову. Крісло знову прийняло лежаче положення, а до шиї приставилося сопло з ін’єкцією. 
    - Цього разу все буде інакше, - загадковим голосом промовив де Лорре.
    Голка миттєво війшла в шкіру, як легенький укус комара. Шен майже нічого не відчув, лишень легке поколювання. Але вже через декілька секунд в його очах почало темніти. Склалося враження, ніби в голову вдарялися невидимі хвилі болю, які чим раз тим швидше розгойдувалися. Він відчув як від скронь до потилиці тисячі мініатюрних голок, немов метеоритним дощем, бомбардували його мозок. З часом від перестав відчувати кінцівки, які немов перестали відповідати на команди зверху. Йому здавалось, що його очі набухли так сильно, що от-от розірвуться від тиску. Його голова, чи то мозок, екстремально швидко набирали температуру і вмить зупинилися на певному градусі.
     - Першу дозу, наш організм завжди сприймає найважче, - немов відлуння прозвучав голос де Лорре. Але це і так приблизно сорок відстотків від дози, яку ми підтримуємо у наших інженерів на борту. Зачекай ще з десяток секунд, скоро все закінчиться.
    Шен не вимовлюючи, ані слова, вірніше не будучи в стані сперечатися, слухняно вовтузився в кріслі. Пронизшливий біль та температура з часом почали вщухати, а на його зміну прийшла ледь відчутна теплота. Слова де Лорре, справдилися - біль повністю вщух, висока температура відійшла, а натомість свідомість повністю повернулася до нього. Порухашви очними яблуками у всі сторони, Шен переконався, що з очима все в порядку. Руки, ноги - також.  Його тіло знову належало йому. 
    - І так кожного разу? - покинутим голосом обізвався Шен.
    - Ні. Ця сполука, яку вводять кандидатам діє дещо швидше, через це організм так реагує на неї. У нас ж нема цілого дня, правда ?
    - Немає, але принаймні можна попереджати, - ображано обізвався Шен, протираючи руками очі.
    - Щойно ми приступимо до виконання завдань, ти будеш вдячний мені за цей біль. То як, готовий ? 
    - Поїхали, - промовив він трохи невиразною інтонацією.
    Перед обличчям Шена знову зв’явився дотиковий монітор з набором завдань. Цього разу вони повністю відрізнялись від попередніх, що було не дивно. Їхня кількість також збільшилася принаймні втричі. Але щось змінилося. Вже протягом перших декількох секунд він був в змозі повністю прочитати та зрозуміти зміст першого ряду завдань, а підсвідомо вже навіть знав відповіді на більшість з них. Дивне відчуття охопило його, коли він почав вводити відповіді. Йому здавалося, що руки все ще не повністю слухають його наказів. Так наче він хоче підвести руку до екрана, але все робиться із запізненням. Відчувши це, Шен почав перевіряти інші частини свого тіла, нажаль те саме. Це запізнення між бажанням поворухнути частиною тіла, а самою дієї не на жарт налякало його. 
    - Не витрачай на це часу, - втрутися де Лорре. Твій мозок зараз працює набагато швидше, але скажімо швидкість передачі сигналів від відповідної частини мозку до м’язів - залишилася на тому самому рівні, от і вся причина запізненя. Не здивую тебе, якщо скажу, що з часом до цього звикається.
    - Офігіти, -  мляво, немов у трансі вимовив Шен, та на підтвердження слів де Лорре вертів перед собою руками. 
    Вже за мить Шен знову повернувся до своїх завдань. Обруч, який до того спокійно очікував у нього на скронях, знову підлетів догори та почав вовтузитись навколо голови. 
Прогортаючи одне за одним, Шен виконував більшість з завдань з неймовірною швидкістю та точністю. Цього разу ніщо не могло його стримати. Залишився останній блок. На мить Шенові здалося, що перед ним одне з невирішених задач сьогодення, вирішення якого, вимагало б обчислень на квантовому комп’ютері, щоб завершитись їх у декілька годин, а не декілька років - як на звичайному. Але це були думки попереднього його. Препарат швидко навів порядок в голові, забувши про неможливість виконання, Шен просто зконцентрувався на поточному стані речей. На початку його неймовірно дратувало різнобіжність між його рухами і думками, так як часто, ще не встигнувши написати на екрані певну послідовність формул, він швидше розумів, що йде не правильним шляхом та потрібно було виправляти, ще не закінчений варіант. Але відчуття  всеосяжності заполонило його повністю. Він відчував неймовірне піднесення. Його думки ще ніколи не бути настільки чистими, позбавлені будь якого туману, а сам він набув здатності неймовірної концентрації, немов повністю впадаючи у транс. Не дочекавшись закінчення часу він вже мав відповіді на всі запитання, а останє, найбільш складне, залишив у вигляді розгорнутої формули з поясненнями яким чином потрібно провести обчислення. Шен хотів було доповісти архітектору про закінчення завдання, але не врахувавши, що його м’язи язика та губи також відповідали у сповільненому режимі, замість “Я закінчив з усіма завданнями” - видав щось на рахунок “Я іив зь іма ами”. Усвідомивши сказане Шен ледь не розсміявся на всю горлянку, але стримав себе, а замість того вже готував наступні слова до мовлення.
    - Не переймайся так, - випередив його де Лорре - я все зрозумів. Комунікація між персоналом під впливом препарату відбувається тільки невербально. Це той випадок, коли думки дійсно швидші за язик. 
    З ципи словами де Лорре знову зробив один зі своїх жестів, а дрони по команді почали слухняно виконувати його накази. Шен відчув як у шиї впинається ще одна голка. Такий самий легенький укус як і раніше. Обруч, що досі крутився у нього над головою заспокоївся і знову опинився у нього на скронях. Дроїд, що чатував збоку, під’їхавши до нього зняв обруч, та поволік його до столика де Лорре. Крісло зайняло вертикальне положення, а у голові знову назрівала невеличка революція. 
    - Цей другий препарат, що тобі вкололи - нівелює дію попереднього, - обізвався де Лорре. Так як ти отримав неповну дозу - то досить швидко повернешся до норми. А зараз випий ось цей напій, що зправа на столику, він допоможе вивести залишки препарату з організму. Ми ж не хочемо, щоб після того як ти нас залишиш, рейдери, там у Нижньому Місті, розпиляли тобе по частинах у пошуках препарату в організмі, чи не так ? 
    Аргумент був більш ніж переконливий і Шен не сперечаючись взяв до рук склянку з голубою рідиною і випив все до дна. Де Лорре мовчки працював на свому дисплеї, вправно пересуваючи блоки на екрані. 
    - Якісь питання,  - раптово обізвався він. 
    Шен, який все ще перевіряв чи його кінцівки знову належать йому, переконавшись у цьому запитав.
    - Лишень одне, - прозвучало  так, наче він чекав цього моменту від початку зустрічі. Чому саме ви особисто проводите ці тести? Судячи з процедури - це міг виконати будь-хто з персоналу. 
    Зайнятий своїми справами де Лорре, вів себе так, наче й не почув питання. Закінчивши з обробкою результатів тесту, він зробив жест перед екраном, так наче хотів стиснути невидимого м’яча і величезний екран, який наче левітував у просторі, стиснувся до розмірів планшету. Взявши його до рук, де Лорре покрокував до Шена, розглядаючи по дорозі результати.
    - Ну що ж, поглянемо, - продекламував він, та одоразу закляк на місці.
    Втупившись в планшет, він з-під лоба поглянув здивованим поглядом на Шена. Його погляд, постійно врівноважений та спокійний, зараз виглядав, немов він опинився над височезною прірвою. Його впевнена хода змінилася на більш повільну і плавну і таким чином він, зануреший у власні думки підійшов.
    - Чому кажеш проводжу цю процедуру особисто? Не часто люди вміють задати правльне питання. Чи то не вистачає мізків, чи то непідходяща ситуація. Але в нашому випадку у тебе вийшло попасти в прямо в десятку. 
    Де Лоре рухом руки підсунув собі крісло та всівся прямо навпроти здивованого Шена. 
    - Тобі доводилось чути теорію, що людська мова та сам процес мовлення - це насправдні величезна прогалина в еволюції людини як виду? 
    - Ні, - відповів Шен. Ніколи не чув. І звучить це трохи дивно, враховуючи, що людство дійшло до прийнятного рівня невербальної комунікації всього навсього років зі сто тому.
    - В тому то вся суть, - загадково провадив де Лорре. За допомогою біологічного інтерфейсу - гортані, язика тощо, ми створюємо певний набір звуків, тим самим передаємо певну інформацію до іншого індивіда - але як він цю інформацію обробить - це вже інше питання. Той самий текст продекламований з різними емоціями, з різними знаками пунктуації - може сприйнятись геть по іншому різними людьми. Додамо до цього пару сотню мов, які ще колись були надбанням майже кожної держави - і виходить, що в межах одного біологічного виду, ми не здатні до кінця порозумітися одне з одним. Раніше вихідець з західної культури в основі якої була закладена латинниця як корінь до повстання його мови, не зміг би порозумітись з представником східної культури, де у письмовому вжитку панівними були ієрогліфи, вже не кажучи про відсутність спільної фонетики. Це було не неможливе, але геть не тривіальне і не швидке в реалізації завдання.
    - Так, але після краху глобалізації, перекладачі у реальному часі на основі ШІ, все змінили, чи не так? - обізвався Шен.
    - У плані поєднання нас як виду, вони не змінили нічого, - впевненим голосом парирував де Лорре. Кожен з перекладачів вимагає вхідних даних, якими і надалі є певний набір голосових звуків, які у різних куточках світу, кожен з дитинства вчиться вимовляти по різному. Все що роблять перекладачі, так це за допомогою бази даних та обробки речень в реальному часі, стараються перекласти допасовуючи контекст фрази до ситуації. Більшість часу це працює, але результат ніколи не буде стовідсотковий. Через це - жодна з корпорацій не дозволяє використовувати ці перекладачі для своїх підопічних у космосі. 
    - Тобто впровадження єдиномовної культури, розв’язало би проблему ?
    - Протягом своєї історії людство робило певні спроби уніфікації, але як відомо - всі вони провалились. Так легко відпустити надбання своїх предків, щоб добровільно прийняти абсолютно чужу для себе культуру та відмовитись від своєї, для багатьох людей виявилось невикональним. Можливо ця закономірність не випадкова. Можливо це і є тим фактором, що вирізняє нас, людей, як вид. Навіть багатомовні культури, де люди вільно володіли кількома мовами, проносячи через час свої ідеї у виді друкованого на папері тексту, які колись називали книгою, майбутні покоління спотворили до невпізнаваності та зробили ядром революційних ідей, які в кінці кінців призвели до повстання тоталітарних режимів і гибелі мільйонів. До речі це трапилося на теренах Нової Європи. І це лишень один із багатьох прикладів. Скажи мені, яким чином автор своєї праці, міг донести до наступників справжню, не спотворену ідею, вкласти її у чистому вигляді до чиєїсь свідомості?
    - Я зрозумів, - впевненим голосос відповід Шен. Та теорія про яку ви згадували на початку ставить людську мову на задній план, а натомість возвеличує невербальні контакти, такі як читання думок.
    Почувши ці слова, Шен вперше помітив щиру посмішку на обличчі де Лорре.
    - Отож кандидате Шен, відповідаючи на твоє питання, чому я особисто присутній на такій рутиній процедурі. Ось на цьому планшеті - результат твоєї мозгової активтості, можна сказати результат твого мислення, твої думки. Я бачу які ділянки твого мозку і в якій мірі були задіяні. Тобто більшість інформації, для того щоб надати тобі характеристику для подальшого процесу рекрутації у мене є. Маючи твої думки перед собою, я би хотів чути твої слова.
    -  І що саме ви хочете знати, - трохи зніяковівши запитав Шен.
    - Почнімо з найбільш простого запитання. Чому саме технік космічного корабля?
    - Не знаю. З дитинства любив ремонтувати техніку. Батьки майже ніколи не мали коштів на ремонт домашніх пристроїв та дроїдів, то ж я ремонтував все самотужки. Часом виходило, часом ні. 
    - Ті дроїди які, ми використовуємо до обслуговування кораблів у відкритому космосі, відрізняються від домашніх складністю систем більш як у двадцять разів.
    - Здається, мої вступні тести підтвердили, що я взмозі цьому навчитися, інакше мене б тут не було, чи не так?
    - Звісно, але ти розумієш, що ця спеціальність поєднює в собі роботу як з апартаним так і з програмним забезпеченням? Коли небудь доводилося кодити чи підключатися до Кіберпростору?
     - Колись пробував, але вирішив, що віртуальний простір - це не для мене. Мережа занадто затягує, в мене пів району в цьому сидить, так наче у них світи помінялись місцями.
    - Розумію, кіберпростір - одна з тих технологій, вплив якої на людство, досить важко оцінити. З однієї сторони вона захопила увагу крихких умів, а з іншої дала  новий подих для майже цілої космічної галузі, не згадуючи про інші повсякдені аспекти. З твоєї відповіді, я зрозумів, що ти колись був активним користувачем кіберпростору, чи не так?
    - Я вже казав, колись пробував, недовго. Так склалися життєві обставини, що я вирішив зав’язати з цим. Я врешті зрозумів, що це марна трата часу.
    - А чим саме ти займався? - на обличчі де Лорре знову зарясніла ледь відчутна посмішка.
    - Так як і всі, більшість часу, це була симуляція.
    - Чиясь чи ваша ?
    - З часом зробили свою власну.
    - Тобто ви створювали свої світи - і вони ставали для вас новою реальністю.
    - Щось типу того, кажу ж, був як і всі.
    - Розкажи мені про один з них.
    Питання де Лорре, ледь не прибило Шена до спинки крісла. 
    - Вам справді цікаво? - невпевнено запитав Шен.
    - Ти маєш право не відповідати, але цього разу я хотів би почути відповідь.
    Шен на мить запнувся. Тут він зрозумів, що хоча він і не обтяжений жодним контрактом з де Лорре, але ось це і є та тонка копрораційна межа між бажаним та дозволенним.
    - Емммм, ну там нічого такого не було, - почав він запинаючись. Ми зі знайомими з одого району в дитинстві передивились старезних фільмів про подорожі, ще за часів, коли люди не потребували сфери. Ну і-і-і, ми щось створювали на подобі лісів, заповідників, а потім заселяли їх тваринами, рослинами і так далі.
    - І як? Хтось окрім вас долучався до вашого світу?
    - На початку майже ніхто, але потім ми дописали модуль виживання, тоді з десяток людей можна було нашкребти, переважно школярі, такі як і ми тоді.
    - Це і не дивно, дорослі проводять час у Мережі зовсім по іншому. А чи цікавився ти коли-небудь як влаштована Мережа? Чому всі дані світу стікаються саме туди?
    - Колись щось читав на цю тему, але дуже над цим не зациклювався.
    - Розумію, жага до миттєвих радощів, перевищувала жагу до нудного пізняння.
    - Щось типу того.
    На мить запала тиша. Де Лорре не ставив більше запитань, а лишень мовчки втупився у свій планшет, активно пересуваючи блоки інформації пальцями. В цей момент Шен подумав, що це більше схоже на допит, ані ж на звичайну свіпбесіду, до того ж він вже показав свої навички у тесті. Де Лорре аж ніяк не можна було назвати простаком і виглядає на те, що його винахід зі сканування мозгової активності таки працює. Така інтенсивна цікавість до його минулого у Мережі неабияк налякала його. Він і сам розумів, що це не випадковість, але ніяк не міг дозволити видати себе. Цікаво, чи не має часом тут пристроїв, які в реальному часі зчитують його життєві показники на відстані, так само як і обруч, подумав про себе Шен. Звичайний помір тиску, видав би його з потрохами. І ще ця його теорія про передавання думок. Якби люди дійсно вмить почали спілкуватися виключно за допомогою думок і лишень те що думають, це би моментально призвело до колапсу цілого корпораційного сектору. Та що там сектору - до всіх інституцій, які людство створювало проягом своєї історії. Цифрова демократія, як і її попередниця вмить би зійшла нанівець випромінюючи справжні думки керуючих світу цього. Треба віддати де Лорре належне. Ця нехитра теорія, змусила Шена на мить замислитись та втратити пильність.
    - А як на рахунок захисту, кригу*1 використовували? - зненацька наскочив де Лорре.
    - Тільки стандартний набір, ми так і не монетизували наш світ, тому на нас і ніхто не намагався зламати.
    - Сам колись писав криголами?
    - Еммм, тільки одного разу, - Шен знову почав помітно заминатись. Навіть без теорії передавання думок - він все одно би залишився найгіршим брехуном у світі.
    - Хотів кудись проникнути?
    - Ні, ні - поспішив з відповідю Шен. Це була радше модифікація вже існуючого криголаму. Попри те, що чисельність гравців у нашому світі була досить мізерною, ми надіялись що колись тут будуть тисячі. І в такий спосіб ми пробували на міцність свою систему захисту. 
    - Щоб написати дійно вражаючий криголам, такий, що прорубить захист корпоративних серверів, потрібні не тільки детальні знання як влаштована Мережа та кіберпростір, а також я б сказав, дещиця таланту.
    Це ствердженя здається збило Шена з пантелику. Чи це було питання? Шен був трохи ошелешений та не знав, в яке русло потече ця розмова. На даний момент, Шен відчував, що його несе бурхливої течією у протилежному темному напрямі.
     - Тобі запевне відомо, що не всі корпораційні криги однакові. Сервери найбільших та найбагатщих корпорацій захищені так званою чорною кригою, - провадив далі де Лорре, ніби сам до себе. Це захист найвищого рівня, це апогей захисної архітектури, це цифровий шедевр сучасності! На весь світ не може існувати одної такої ж самої чорної криги. Це абсолютний бастіон, через який марно надіятись продертись. І ніхто і ніколи цього ще не зробив, - урочисто закінчив де Лорре.
    - Звучить як щось дуже серйозне. Закладаюсь перед тими бастіонами проведено немало днів у спробі знайти вразливе місце.
    З цими словами Де Лорре втупився у нього своїм проїдливим поглядом.