Людизм

Хочеться їсти й заснути навіки

Хочеться їсти й заснути навіки,
Щоб заспокоїти серце й розум — поїсти.
Поїсти хоч трохи, хоч раз для життя,
Та не завжди є змога зробити це вчасно.

Не завжди є щось під рукою,
Та з віком я раптом збагнула просто:
Жити мені заважати це стало,
Відчула відразу — і до себе, і до їжі-спасительки.

Щось дивне відбувається з моїм життям,
Я стала примарою — блідою, мов тінь.
Коли потрапляє хоч шматочок до рота,
Від огиди себе очищаю щодня.

Ця "чистка" — жорстоке, болісне діло,
Роздирає нутро — і шлунок, і серце.
Я спробувала спинитися, та, на жаль,
Це не вдалося ні вдруге, ні всьоме.

Мов блискавка вдарила думка ясна:
"Може, не слід далі й намагатися?"
Та вибір цей швидко погубив її,
Кістки відмовили, сил не лишилось.

Їсти вже було неможливо,
Слух і зір загасали щомиті.
І темрява ніжно її обійняла.

п.м:Для мене це все ще актуальна тема...

Подобається

#1682 в Різне
#302 в Поезія
#634 в Містика/Жахи

Відредаговано: 16.07.2025