4

4

Ксенія взламала сайт цієї місцевої мережі та підключилася зі свого ноутбука до камер спостереження та відшукало старе авто на зупинці, яке було ззовні від будівлі, яка була для неї в’язницею.

Передивилася графіки чергувань охоронців.

Але ця ідея не підходила, бо авто постійно знаходилось перед камерами.

Тепер знов опрацьовувалася інша ідея, задум якої був давно: Ксенія на пам'ять знала всю цю будівлю через, знов-таки зламаний сайт бази даних. Але на цю мить нова складова: В Ксенії копії ключів.

Отже, план такий: вийти через пожарний вихід, біля якого немає охоронців, який охороняється лише роботами.

А в Ксенії вже є усе, щоб і їх взламати лише одним "поглядом" на відстані.

Що ж... Часу не треба втрачати. Треба діяти, бо давно вже все продумано до дрібниць.

І Ксенія почала свій задум, проходячи крізь кожні двері на своєму шляху, використовуючи копію електронних ключів.

І вийшла на межі своєї в'язниці.

Тепер перед нею ліс та, можливо, майбутні переслідування в ньому, якщо вона не встигне добратися до міста раніше.

Але вона встигла та попросила у людей в парку подзвонити з мобільного.

Вона подзвонила йому, своєму коханого на його старий номер, на який, на диво, чоловічий голос.

- Алло. - сказав він.

- Артеме... Це Ксенія. Я жива. Я була жива у цей весь час. Допоможи мені.

Тиша....

- Це не розіграш? Навіщо так жартувати? - запитав Артем.

- Наша перша зустріч була у маршрутці, коли ти мене випадково штовхнув. Я нікому про це не розповідала.

- І я теж нікому про це не розповідав... Де ти?

- Місто... - Ксенія назвала місто та вулицю. Я у парку.

- Нікуди не йди. Я заїду за тобою особисто.