3

3

Ксенія обережно дістала з кармана охоронця електронні ключі та взяла свій пристрій, який в таємниці від інших створила у себе в лабораторії, коли перевірялися камери через несправність, якя вона і влаштувала комп'ютерним вірусом, знов таки, розробленим нею самою.

Відсканувала ключі та обережно поклала їх назад до кишені охоронця, від чого він прокинувся.

- Я хотіла вам допомогти усістися зручніше, а то вам явно не зручно.

- Нічого, доню, я звик спати на роботі. Мені скоро на пенсію, допрацьовую свій останній рік. - по-доброму сказав охоронець.

- Так ви потім повернетеся додому? - здивувалася Ксенія.

- Я кожного разу після зміни повертаюся до себе додому на своєму старому авто. - усміхнувся охоронець. - Дивне питання в тебе. Невже ти подовгу тут працюєш, не кожного разу їздячи додому?

- Я живу тут. І не вертаюся додому.

- Дивно. Як тебе звуть?

- Мені заборонено розказувати це. І мені заборонено розмовляти з охоронцями, крім запитань, які  вони самі задають стосовно внутрішньої безпеки.

- Тоді я не буду з тобою розмовляти, щоб не підставити ні себе, ні тебе. - сказав охоронець, а потім пошепки додав. - Якщо в тебе проблеми, звертайся. Я допоможу.

- Навряд ви мені допоможете. Дякую.

- Як знаєш...

- Я хочу поїхати звідси. Але таємно, щоб ніхто про це не здогадався та не помітив мого переміщення.

- Вибач. Але цього я не можу. Бо в мене будуть величезні проблеми.

- Та нічого. Ви мені вже допомогли.

- Чим? - здивувався охоронець.

- Своєю моральною підтримкою. - викрутила Ксенія, а сама притискалася рукою поверх таємної кишені, де лежав сканер. - До побачення.

- Бувай.