41. Тет а тет

Тет а тет 

"Добре ім'я краще за велике багатство, — бо добра репутація краща за срібло й золото."

(Притчі Соломона 22:1)

Того самого сонячного дня, що є для Мегавілю справжнім вийнятком, Матіас навіть не уявляв, як цей день продовжиться. Він вийшов з лікарні і здивувався побачивши знайоме обличчя. Перед чорним автомобілем стояв високий чоловік в чорному смокінгу. Брутальний погляд, коротка сідовата стрижка і впевненість якій будь хто із чоловіків міг позаздрити. Чоловік, побачивши Матіаса одразу ж усім своїм видом дав зрозуміти, що варто не ухилятися від зустрічі з ним. Краще спокійно підійти, щоб полегшити їм обидвом життя. Матіасу стало цікаво що голова охорони Барнста, а неофіційно його найулюбленіший слуга забув тут біля лікарні, де перебувають його друзі. Випадковість чи добре вивірені крок? У таких людей немає випадковості подумав Матіас.

- Вітаю Матіас! - промовив хриплий голос. 

- Феліксе, признаюся не очікував тебе тут побачити! - промовив Матіас підійшовши ближче.

- Тобі не варто мене бачити!

- Але ж зараз бачу!

- Бо я так схотів! - відповів здоровань.

- Давно спостерігаєш за мною?

- Достатньо! 

- Отакої! Матіас задумався. - Ну я тут не за власним бажанням, може ти знаєш що сталося? 

- Я знаю Матіасе, тому я і тут! 

- Якщо ми знаємо одне одного і так відкрито можемо спілкуватися то я запитаюся, чого ти хочеш?

- Всього лише, щоб ти сів до автомобіля і поїхав зі мною, але хочу щоб все це було без твоїх вибриків!

- До оцього старого лицеміра? 

- Давай - це все, що ти хочеш сказати зараз про нього, залишиш і скажеш йому особисто!

- Без питань, нам точно є про, що поговорити! - посміхнувся Матіас.

- Тоді сідай! - здоровань відкрив двері автомобілю.

- А може Барнст послав тебе мене вбити? - Матіас не поспішав сідати в авто.

Фелікс аж засміявся від таких слів Матіаса. 

- Вірити мені? Ти ж не самогубець, вірь моєму босу він попросив тебе привезти до нього! - пояснив той.

- Живим чи мертвим?

- Ти щось став більш багатослівним ніж був раніше!

- Життя навчило обговорювати все перш ніж робити певний крок!

- Дорослішаєш, це добре! Якби було завдання тебе вбити том ми зараз би не говорили! - його обличчя знову стало суворим. 

- Та ну справді? Так чому ж не вбити того від кого стільки проблем?

- Для кого це було б краще? Та і навіщо вбивати хорошу людину? - посміхнувся охоронець. 

- Феліксе, якщо б виміряти наскільки твої руки в крові, то по лікоть чи вище? - прозвучало провокаційне запитання від Матіаса.

- Я лише охоронець і виконую свою роботу!

- Ну тоді зрозуміло, давай їхати чи що, бо час безцінний і його замало!

- Не можу не погодитися!

***

Фелікс супроводив Матіаса до вишуканої і просторої тераси, що була розміщена посередині величезного саду. Дерев'яна тераса, була оточена трояндами різних сортів, навколо неї починали розпускати свої бутони різнобарвні кущі троянди, а інші кущі могли похизуватися лише невеличкими пуп'янками. Матіас слідував за Феліксом, його пильно обнишпорили чи він немає при собі ненароком якоїсь зброї, але Матіас ніколи її не носив і немав. Його зброєю були власні вміння тіла і хоробрість душі, а від недавна до його арсенал зброї поповнився мудрістю духа, не без перемін, які сталися в його житті.

Купа охорони зі зброєю ходила по периметру Барнстових володінь. Матіас відчував себе здобиччю в лігві хижака, та що хоче від нього цей хижак? Вбити? Давно міг та не зробив? Прийняти назад? Навіщо йому неблагонадійна для його ідей і світогляду людина? Повязати родинні нитки, щоб налагодити якісь відносини? Дякую, та таких родичів, я б коаще бачив в труні. Та бажати комусь смерті це не те чого очікують від людини, що намагається нести світло. Що ж тоді? Не знаю, але знаю, що я запитаю в нього і нарешті закрию для себе те болюче незнане запитання. Думав собі Матіас впевнено прямуючи до тераси де комфортно та безтурботно коротав свій час Барнст.

- Ви лише подивіться хто до нас завітав! - першим почав Барнст підскочивши зі свого крісла.

- Бос виконано! - промовив Фелікс.

- Чудова робота Феліксе! 

- Подякуй, що я згодився поїхати з ним, а то б в нього була робота! - зазначив Матіас на що Фелікс насупив свої чорні брови.

- То це було добровільно еге ж?

- Так бос! - відповів голова охорони.

- Вмієш ти вмовляти, ну що проходь Матіасе, ласкаво прошу в наш скромне помешкання! - той запросив його присісти, в крісло, що було біля столу на якому були шахмати і за яким сидів маленький хлопчик років п`яти чи шести не більше. Матіас подивився на хлопчину, а той на нього. Він дивився на шахматну дошку в намаганні зрозуміти, як саме варто зробити наступний хід.