33. Неочікувана правда

Неочікувана правда 

Пізнім вечором збирались в дорогу. Вони вирішили не залишатись до ранку а вирушити зараз, Майкл був завжди готовий сісти за кермо і їхати будь-куди. Матіас також вирішив забрати із собою ветерана Вільяма, але той відмовився від такої авантюри, аргументуючи це тим, що він краще залишиться тут, якщо можна. А де ж йому ще залишатися, якщо в нього немає будинку, тому Матіас вирішив залишити його у своєму будинку, він поки не знав що робити з цим будинком, продавати чи залишати, не скоро він сюди повернеться, але попри усі його здогадки він знав одне, цей дім стати в нагоді Вільяму. Тут він зможе пожити як людина і хоч трохи призабуде вуличне життя.

Перед самим їхнім виходом роздався телефонний дзвінок. Хто б це міг телефонувати такою пізньої пори? Задав собі питання кожен із присутніх чоловіків, але найпершим з усі зміркував Біллі і сміливо підійшов до телефону. Здійнявши слухавку підтвердилася його злогадка, то телефонував його друг Артур Левітт.

- Алло, Біллі? - роздався голос зі слухавки.

- Так це я Артуре, вітаю тебе!

- Добрий вечір Біллі, ти вже вибач мене, що я телефоную в таку пізню пору, але я знайшов те про що ти мене просив. Ти ж пам´ятаєш? 

- Ну звісно, що пам´ятаю. Але ти справжній майстер, так швидко? Я вже збирався покидати це місце тож ти вчасно зателефонував!

- Щож, я тому і поспішав, дуже добре, що ти ще не відїхав. Звісно я трохи ризикував телефонувати до тебе за цим номером телефону але і зателефонувати Харпер я не міг!

- До чого тут Харпер? Що ти знайшов? - запитав Біллі.

- Знаєш довелось мені не просто але все ж вдалося. Я перерив всі можливі архіви, дослідив всі можливі документи та зачіпки і ось, що я знайшов! - інтригуюча промовив Артур.

- Артуре не тягни ти, будь ласка по-перше нам треба їхати, а по-друге цієї відповіді я чекаю вже досить давно і не тільки я, тому скажи що тобі вдалося віднайти!

- Ти краще присядь! - спокійним тоном попередив його Левітт.

- А без цього ніяк? - здивувався пресвітер.

- Ну я думаю, що так. Впевнений, що від почутого ти сам шукатимеш стільця, щоб присісти, а так він вже сидітимеш, тому краще присісти зараз, так надійніше!

- Ну гаразд друже! - Біллі погодився і притягнувши до себе найближчого стільця сів.

- Ну що там? - спитав Матіас, бо як і решта присутніх не розумів, що там за діалог у Біллі з телефоном.

- Нам пора! - Майкл показав своєю рукою на годинника.

- Це Артур у нього дещо є для нас, дещо для тебе Матіасе! - Біллі вказав на нього.

Матіас одразу все зрозумів. Він трохи розслабився і присів на диван біля Вільяма. Проте коли присів то занепокоївся, невже він стоїть на порозі відкриття? Невже він може почути ту правду, яку так довго хотів почути?

Невже він нарешті дізнається хоч щось про своїх батьків хоч щось, що змогло б його просвітити у цьому питанні, чи не найважливішому у його житті і можливо дало надію знайти їх, або хоча у всякому випадку знайти хоч пам'ять про них. І можливо вони не живі але напевно, що є сім'я родина і рідні, що тут гадати варто дочекатися відповіді.

Від цього довгоочікуваного моменту його відділяли всього кілька хвилин, кілька речень, кілька  сотень слів у діалозі між Біллі і Артуром.

- Я присів Артуре, можеш нарешті говорити!

- Насправді я нічого не знайшов про людину дані якої ти мені дав, а точніше про Матіаса Колінза!

- Артуре, друже, так навіщо ти вмостив мене на стілець?

- Хто він для тебе? Матіас, ця людина про яку я намагався віднайти інформацію?

- Хто він для мене? - здався питанням Біллі. - Мій хороший друг з яким я зараз вирішував кілька важливих питань, йому потрібно знати про своє минуле. Хоча якщо чесно він мені наче син! - додав грім поглянувши на Матіаса.

- Що ж зрозуміло, десь приблизно я так і думав, отже я знайшов щось інше про цю людину!

- І що саме ти знайшов? - насторожено запитав пресвітер.

- Матіас Колінз - не справжнє ім'я цього молодого чоловіка, Матіас не його ім'я! - видав Артур.

- Що? Несправжнє ім'я? - Біллі Грін задумався і нічого одразу не міг второпати. Через кілька секунд він запитав: - А яке ж тоді його справжнє ім'я?

- А оце вже найцікавіше!

- Ну і?...

- Його справжнє ім'я при народженні - Карстен Маркграф! 

- Карстен Маркграф? Біллі ледь не випустив слухавку зі своїх рук.

- Все вірно, тепер ти розумієш чому я попросив тебе присісти?

- Артуре, тут же не може бути помилки правда?

- Та якби ж там, немає жодної помилки! - переконав його Левітт.

- Я аж ніяк не хочу сумніватись в твоїх вміннях і навиках знаходити потрібну інформацію, втручаючись в архіви історії, але ти точно не помиляєшся? Ти точно віднайшов усі потрібні документи, які зможуть це підтвердити?

- Я не здивований, що ти не віриш бо ти вражений, але я зробив все правильно! - переконливо намагався заспокоїти свого друга Артур.