31. Візит старого друга

Візит старого друга

В будинку Матіаса панувала дружня атмосфера. Усі тепло спілкувалися і про щось розповідали. Вільям знову відчув, як то бути в будинку, який наповнений людьми і спілкуванням, теплом і гарячою кавою. 

Біллі Грін тим часом розмовляв зі своєю дружиною Харпер.

— Як ви там? — запитала у нього Харпер.

— Усе добре, прки що добре! — відповів він.

— Ти стурбований?

— Взагалі то так,є таке! — зізнався Грін.

— Чим саме? — турботлива спитала Харпер.

— Не знаю, що з цього всього буде. Люди дуже серйозні і злі. Ми начебто усе вирішили але Мені здається що це ще не кінець!

— Якщо все так то чому вам не повернутись? Чому ви одразу не повернулись додому? — стурбовано запитала Харпер.

— Вже завтра ми будемо вдома! — заспокоїв її Біллі.

— Дай Боже! 

— Не хвилюйся, все буде гаразд, ми приїдемо цілими і неушкодженими, головне вільними! — посміхнувся він.

— Хай Бог вас береже, щоб нічого не сталося!

— Переказ вже прийшов до нашого фонду? — запитав Біллі.

— Так прийшов, а що це за переказ? Там там величезна сума грошей! 

— Усе добре, так має бути, це гроші Матіаса, які він заробив! — пояснив Грін.

— Гаразд, я зрозуміла, а то хотіла спитати, що це за гроші!

— Не хвилюйтеся там, займайтесь своїми справами! — заспокоював Біллі свою дружину.

— Люблю тебе дорогий! — промовила вона.

— І я люблю тебе Харпер! Покличу Матіаса, Емілі десь поряд? 

— Так, так вона поруч, зараз покличу її, Емілі!... — роздалося з того кінця.

— Матіасе, можна тебе! — Біллі покоикав його і передав йому слухавку.

— Емілі? — із сяючим обличчям запитав він.

— Так, це твоя Емілі! — усміхнувся пресвітер.

Сам Біллі залишив його зі слухавкою в якій відгукнулася його кохана Емілі і присів біля Вільяма, який переповідав чергову історію Майклу.

— Ми тримали кругову оборону і ніхто не зміг до нас дістатись, довгих шість днів, які тривали вічність. Бог за шість днів створив всесвіт і наповнив його простір матерією, а ми шість днів бачили лише ворогів живих, які кидались на нас і мертвих, за якими ховалися живі! — згадував Вільям.

— Наскільки вам було страшно? — запитав Майкл.

— Страшно? Ти запитуєш чи було нам страшно? Звісно нам було страшно, дуже страшно, але тоді нам було ніколи боятися. Ми з усіх своїх сил тримали зброю в руках, бо, як тільки ми б її опустили, то хоронили б нас а не їх! — пояснив він.

— Коли ви спали? 

— Ми не спали, не можна спати коли навколо тебе ворог!

— Це істинно так! — підтвердив слова Вільяма пресвітер

— Ось послухай старших не знаю про що кажуть! — усміхнувся Вільям.

— Ну я не тримав кругову оборону як ви, але був з хлопцями неодноразово в окопах коли йшли страшні обстріли! — проказав Біллі.

— Що ви там робили пресвітере? — запитав у нього Вільям.

— Я був капеланом. Спочатку я пішов, як капелан, потім перше поранення лікування друге повернення і майже одразу друге поранення! — посміхнувся Біллі згадуючи ті моменти.

— Так завжди тільки повернешся і патрон чи якась міна чатують на тебе, що вбити ну або в кращому випадку відправити тебе в лазарет! — розсміявся Вільям.

— Так так щось схоже було зі мною Ну і після другого поранення я побачив що можуть займатись волонтерством. Я вивозив людей які не могли самостійно покинути місця бойових дій або тих які ми відбивали в окупантів. Тому я в основному вивозив дітей. Так я до речі познайомився з Харпер вона теж була волонтеркою і вже наприкінці війни ми познайомились а вже згодом я освідчувся їй у коханні!

— Хоч щось у страшній війні може принести радість хоча б для когось! — схвально похитав головою Вільям.

— Нажаль чи на щастя так воно є! — зітхнув Біллі.

— Я от втратив усю свою сім'ю! 

— А а потім на те щоб створити все заново не вистачає сил!

— Не вистачило. Збракло, стомився після всього після всього пережитого не надто й хочеться жити, ще й коли все втратиш! — дізнався ветеран.

— Бувають винятки, але тенденція на жаль плачевна! — сказав Біллі.

Тим часом Матіас говорив по телефону з Емілі.

— Я вже сумую! — зізналась вона.

— Я також сумую, але вже скоро повернемося. Завтра вранці! 

— Чому не сьогодні, чому ще одну ніч без тебе? — сумно промовила Емілі.

— Потерпи ще трішки, скоро побачимося. Поцілуй малюків, вже зовсім скоро я вас обійму! — усміхнувся він.

Якись автомобіль під'їхав до будинку матіаса. А згодом роздався двері.