29. Час коли можна заплакати

Час коли можна заплакати

Харпер і Емілі тим часом піклувалися про діток, які мешкали в їхньому містечку і були під їхньою турботою в приюті для сиріт. Давид і Натан приєдналися до решти дітей і чудово проводили час, адже для них це було справжньою дитячою країною, де усі громадяни щирі, люблячі і наївні у своїх вчинках. Біллі і Харпер, а також усі працівники виховували їх з любов'ю, кожно як свого рідного, від себе народженного дитя. Прищеплювали до них любов, щоб вони у свою чергу могли прищепити її іншим, коли стануть дорослими. Щоб попри усю жорстокість цього світу, вони змогли стати найкращою версією себе, починаючи вже зараз. Правильно свормували свої ідеї, свій світ, який унікальний для кожної особистості, і обов'язково усвідомлювали, що таке добро, а що таке зло. 

Справа, якою вони жили не полягала в тому, щоб виховати майбутніх месників, майбутній воїнів для своєї країни, тим хто вирішить нести помсту за втрату своїх батьків. За втрату свого життя, в якому відібрали маму, тата, братів, сестер, їх дім, рідних, їх друзів, школу, садочок забрали історію, забрали минуле, у деяких забрали і майбутнє. Невідомо, якими б стали ці діти, якби про них не піклувались і не любили.  Білі і Харпер не працювали для того, щоб виховати майбутніх месників які захочуть чинити так, як колись вчинили їхні вороги, розпочати війну або масштабне вторгнення. 

Не доведи Боже і не дозволь знову такому статися ще хоч раз, то вони автоматично стануть і воїнами, і месниками, і машинами для вбивства тому, що стануть на захист своєї країни. Не потрібно розпочинати війну, щоб бути її учасником, достатньо стати проти зла, проти колони ворожої бронетехніки, як ти вже включився в боротьбу. Не признати агресію, не змиритися із злом, не покоритись неправді і ти вже воїн, ти вже у війні, хочеш того чи ні, ти пов'яз у ній не розпалюючи її. Ти став її учасником, коли в твій дім прилетіла ракета, снаряд впав на твоє подвір'я, а ти втратив рідних, того кого любив більше за всіх. Ти не починав її, ти не бадав її, але вона зачепила тебе, знайшла тебе, прийшла до тебе, ти став її жертвою ее розпалюючи її вогню. Коли зло виривається з кайданів, воно не обирає, а руйнує і нищить на своєму шляху усе, а найперше людські життя, що є найдорожчим на землі.

Щоб мінімалізувати будь-які жорстокі війни чи конфлікти, не варто виховувати воїнів месників, потрібно виховувати люблячих дітей з люблячим серцем, які чітко будуть усвідомлювати, що таке добро і що таке зло, а також результат в разі їхнього вибору. Варто навчити чітко і твердо вибирати свою позицію, сторону правди на якій вони стоятимуть, на стороні добра, чи на стороні зла. Звісно діти виховані в любові стоятимуть на стороні добра тому, що зло вони і так знають, яке воно, і що воно таке, вони знають його обличчя. Зло забрало у них їхнє життя, воно покалічило їм життя, тому ніхто не захоче жити скаліченим життям і нести це скалічення життя ще комусь, лише тому що він не такий як вони, або думає не так як їм того хочеться, не так виглядає, чи не так посміхається.

Дітей потрібно виховувати так, щоб вони творили добро, засновуючись на любові, щоб їх світ був наповнений любов'ю. Їм потрібно знати, щоб зло чатує на них, зазіхає на їхнє життя, на найцвнніше що у них є. На їхню свободу, на їхню віру, на їхню любов, на їхнє право любити і нести добро для інших, щоб коли настане момент прийдеться засудити зло і протистояти йому, вони автоматично будуть до цього готові. 

Але жодним чином не виховувати з їх з натяком, що варто бути злими, мстивими і грубими. Необхідно бути сильними, але ця сила повинна бути в Бозі, Який дає нам силу любити, прощати, вірити, надіятись, долати перешкоди, справлятися з проблемами, переживати страждання і перемагати зло кожного дня і у кожній із війн.

Біллі і Харпер Гріни потребували заміни, адже справлятися з усім, як раніше вони не могли. Тож Матіас і Емілі, стали справді гідними наслідниками, яких у них не було, але передусім, їм потрібно було багато чого навчитися. Тож Харпер, потроху ставала для Емілі не просто наставницею, але й подругою, яка здається поступово ставала для неї новою мамою, якої їй в житті так сильно не вистачало. 
Харпер заварила травяного чаю з гір Маутауну, який пахнув її домівкою, нагадуючи їй про батківщину, за якою вона завжди сумувала, але нікому не зізнавалася, навіть своєму чоловіку Біллі.

- Ходи Емілі, я вже чекаю на тебе люба, приготувала нам чай, тож запрошую тебе! - гостинно запросила її присісти Харпер.

- Як приємно, залюбки приєднаюся до вас! - Емілі сіда навпроти Харпер.

- Як малюки?

- Вже сплять! - відповіла Емілі.

- Сьогодні обійшлось без казки? - усміхнено запитала Харпер.

- Так, сьогодні обійшлось без казки, сьогодні у них був надзвичайно активний день, тож вони заснули, як немовлята! - відповіла Емілі.

- Я безмежно рада, що ви тут! 

- Це ми раді, що ми тут і ви прийняли вас!

- Насправді ми ніколи б не дізналася про вас, якби не Джошуа, і уся та історія що з ним сталася! - пояснила вона.

- Це правда, але якщо усе так, то значить так мало бути? - запитала Емілі.

- Бог не помиляється, навіть якщо ми так вважаємо!

- Це надзвичайно прекрасний задум і ідея, яку ви втілили у своєму житті для дітей, які втратили все. Мені подобається, що на Давида та Натана не дивляться, як на чужих, на тих в кого є батьки, вони сприймають їх як своїх!

- Ми намагаємось виховати їх саме так, що усі однакові та рівні, але в той же момент намагаємося пояснити, що кожен із них особливий і важливий для Бога, для нас, для цілого світу. В когось є одні дари і таланти в іншого інші, в когось нема того, що є в тебе, тому ми особливі і унікальні, але в той же момент ми всі одинаково створені Богом. Ми однаково створені за Його образом і подобою! - пояснила Харпер.