27. Відчай

Відчай

Алісон йшов брудною вулицею, увесь розбитий всередині себе. Якою б міцною не була його статура, душа всередині нього боліла. Наче не пив, а розум затуманений біллю. Боліло сильніше за розірвані м'язи, важкі темно-сині синці, зламаний ніс, розбите обличчя, побиту голову і вибиті зуби. Боліло не тіло, боліло серце, те що вміщає в собі увесь світ, а світ не може його прийняти, коли йому кепсько.

- Як вона тільки могла? - Алісон говорив сам з собою, він не міг повірити, що все втрачено, а кілька років шлюбу розвіяні в повітря, його сім'ї немає, усе розбито. Його жінка має іншого, одного із Бебітових посіпак. Він навіть не знав, як назвати тих людей, які займалися свавіллям в їхньому місті, руйнуючи сім'ї і забираючи у людей усе, навіть їхнє життя.

- Як же так можна все втратити в один момент? - задав він собі запитання на яке не мав відповіді. 
Чого ж так кепсько? Чого ж так гірко? Як вибратися з цього? Питання крутились в його голові. Він йшов у повному розпачі, блукаючи вулицями міста. Сьогодні небо було похмурим, легкий вітерець говорив про наближення грози. Місто повільно поринуло в темряву, поодинокі ліхтарі ледь освітлювали вулиці, але він не помічав світла, аж до цього самого часу.

Освітлювати темряву ліхтарем допомагали нічні вивіски магазинів і барів, які звабливо мерехкотіли різнокольоровим світінням. Алісон просто блукав вулицею у пошуках себе, але так і не міг відшукати спокій. Образа на боса беззаконня - Бебіта, стала ще сильнішою, йому хотілося поквитатись з ним і його поплічниками, які власне допомагали йому у скоєнні зла. Спочатку забрали роботу, потім забрали сім'ю. А що заберуть зараз? Його життя, його вміння, щоб все ж таки використати для своїх власних зловісних цілей? Хоча зрештою, що можна відібрати у людини, в якої нічого не залишилося, окрім одного вміння, добре володіти своїми кулаками.

Його осанка вказувала, що він не звична людина, але голова була похилена від роздумів. Вони зробили її важко. Алісон раптово повернув ліворуч, він просто йшов невідомо куди, ступаючи по потрісканому асфальті, що виступав невиликими острівцями між калюж. В калюжах відбивалися будинки і похмуре небо, яке ось-ось мало розплакатися, бо вже не всилі було тримати в собі сльози.

Алісон неквапливо крокував між будинками, щоб розвіяти свої думки, свою печаль, проте смуток почав переплітатися з гнівом. Наповнені калюжами нічні хідники не могли прийняти ще й Алісона, їм вистачало знедолених людських душ. Вулиці старого міста в яке непомітно заблукав Алісон, багато чого бачили від початку свого заснування. Скільки горя і болі бачили їхні вікна? Скільки сміху і слів чули їхні стіни, скільки людських життів промайнуло перед ними? Вони б багато чого могли розповісти і написати, але хто б це хотів знати? Якби йому не хотілося достукатися до старих цегляних стін, вони мовчали, безмовні стіни будинків залишалися німими, байдужими, і холодними. Чого від них хотіти, зрештою вони всього лише стіни, повз які кожного дня проходять тисячі людей з важким тягарем розбитих сердець у своїх грудях.

Усе що йому лишилося, це повільно крокувати вулицями Мегавілю, не вибираючи маршрут, не дивлячись куди ведуть ноги. Просто йти, так наче це зможе допомогти йому знайти спокій. Його дружина просто вигнала Алісона з будинку, вірніше вона його навіть не впустила, можливо даремно він не прийняв пропозицію того чоловіка Матіаса. Важко було сказати, де він поступтвся в житті, що зробив не так, коли зробив неправильний вибір? Чому він і зокрема усе місто, страждає від забаганок одного зловісного покидька і його банди?

Допоки він йшов роздумуючи про те, що сталося раптом із за рогу одного із будинків роздався голос:

- Вечір добрий, чи не знайдеться у вас запальнички? 

Алісон зупинився так наче щойно прокинувся від сну. Він знав, що віщує таке запитання у таку пору, на вулиці такого міста, як Мегавіль. Він повільно повернув голову в сторону провулка, з якого власне пролунало звернення.

- Я не палю. Тай вечір не зовсім добрий! - промовив у відповідь Алісон.

- Що ж прикро, так хотілося закурити! - промовив чоловік, вийшовши з тіні провулку і повільно почав підходити до нього. 

Алісон повернувся, щоб йти своєю дорогою, але повернувшись, він зустрівся з небажаними людьми. Перед ним вже стояли два молодики, які явно намагалися перешкодити йому пройти. Він зупинився, і повернув голову до того, що просив запальничку, він якраз нагло підійшов ближче до Алісона зправа. Зліва Алісон почув ще одні зайві кроки, то був четвертий молодик з бітою у своїх руках. Чомусь Алісон не здивувався, розумію що поставлене запитання незнайомцем із провулку, всього лише зачіпка для початку неприємної історії.

- Я б хотів просто пройти! - промовив Алісон.

- Звісно, але спочатку ти віддаси нам усе що маєш! - посміхнувся той, що підійшов зправа. Він був головним.

- Ви мабуть щось не зрозуміли, я просто прямую цією дорогою, тож я йду собі далі, а ви залишаєтеся тут!

- Ні друже, це ти щось не зрозумів, ти віддаси нам усе що маєш, а вже потім підеш звідси! - розбишака поставив умову.

- Хлопці, я не бажаю неприємностей! - Алісон намагався уникнути цієї ситуації, хоча шанси на це були низькими.

- Нажаль, ти вже встрянув у халепу, якщо не віддаси нам усе, не витрясеш кармани, буде ще гірше, тож раджу тобі бути послушним! 

- А якщо я не віддам? - сміливо запитав він у них.