25. Гра з людськими долями

Гра з людськими долями

— Цікаво, що там вигадає Барнст? — питав сам у себе Бебіт, покручуючись на своєму величезному шкіряному кріслі. 

Голос секретарки Джанет із телефону повернув його до реальності.

— До вас Кенні, очікуєте? — пролунав ніжний голосок.

— Так, хай заходить! — пробурмотів Бебіт.

— Заходь Кенні, він чекає тебе! — мовила Джанет і провела його да боса.

— Бос, вітаю! — привітався він.

— Здоров Кенні, чого тобі? — байдуже запитав Бебіт.

— Як це чого бос? Я хочу знати подальші плани! — посміхнувся він своєю білосніжною усмішкою.

— Кенні, якщо ти дізнаєшся наші подальші плани то тебе може не стати в живих. Розумієш мене? Ти б хоч думав про що питаєш! — невдоволено відповів Бебіт розглядаючи глянцевого журналу.

— Бос, годі жартувати, я серйозно. Я ж не шпигун врешті решт, а відданий працівник, мені потрібно знати, що робити далі. Трудитися не покладаючи рук для блага нашого бізнесу! 

— Мого бізнесу Кенні, мого, бізнесу! — зробив досить грубе зауваження Бебіт. — З чого ти взяв, шо я жартую? — Бебіт поглянув на бідолаху своїми пустими очами.

— Та годі тобі Бебіте! — посміхнувся Кенні, намагаючись усім своїм видом показати, що він сприймає це, тільки як жарт. — Мені цього боксера, приводити, чи все ж щось вирішиш з Матіасом?

— Приведи, у будь якому випадку, якщо не сподобається викинемо. Прийдеться тоді наймати професійного бійця, з чемпіонським титулом на поясі! 

— А Матіас? Він вже все? — поцікавився Кенні у свого боса.

— Твого дружка в могилу давно б вже відправити, але його майстерність занадто цінна для нашого бізнесу, от і доводиться терпіти. Лишень буде нагода і я зкручу йому його шию! — злісно проказав Бебіт водячи очима по журналу.

— Що з ним буде? — Кенні запитав так, наче раптом запереживав про долю Матіаса.

— Те, що й з усіма тими, хто перейшов мені дорогу, наважився протистати мені, розумієш? 

— Звісно-звісно, усе зрозуміло! — посміхнувся Кенні, але занепокоївся бо попри свою брудну роботу, не бажав спричинити комусь смерть.

— Візьмися за справу цього боксера! — наказав йому Бебіт. — Приведи його сьогодні на бій, потеревенимо!

— Вважай бос, що він твій! — запевнив баса Кенні.

— Навіть не сумніваюся, ти молодець, давно я тебе не хвалив, а тепер забирайся, звідси. Я плачу тобі за розмови з потрібними людьми, а не з собою, для цього у мене є Джанет!

— Звісно-звісно, до зустрічі бос! — відкланявся Кенні і пішов на вихід.

— Чекай, стій! — наказав йому Бебіт.

— Що ще бос? — повернувся він.

— Твоя сестра передавала тобі привіт! — посміхнувся підло Бебіт.

— Як вона? — Кенні ледь стримався.

— Судячи з її криків, то дуже добре! — він не стримав свого бридкого сміху, розсміявшись на ціле приміщення.

— Ах ти ж! — Кені ледь ступив крок в сторону Бебіта.

— Ну-ну, постій! — той дістав пістолета зі свого столу. — Ти ж не робитимеш дурниць? Не хочеться тебе пристрелити, ти ще мені потрібен, та забруднена підлога мені нідочого!

Кенні скривився від злості і ладен був розірвати того товстопикого покидька, що тримав у своїй неволі його сестру Елізу.

— Я всього лише завітав до неї, після важкого дня і вона допомогла мені розслабитися. Ах, яка була ніч! — відверте знущання з боку товстуна, було нестерпним.

— Мені час йти! — Кенні ледь стримав себе зціпивши зуби з усіх сил, ще трохи і вони розлетілись би на дрібні кристалики.

— А це правильно, я передам привіт твоїй любій сестричці, думаю після вчорашнього знову навідатись до неї. Її витончена засмагла фігура це щось! — знову розсміявся Бос, змушуючи Кенні злитися ще більше.

— Ти обіцяв її відпустити! — наважився в гніві кинути Кенні.

— Обіцяв, але знаєш, якби Матіас залишився, або ж повернувся, то можливо тоді я б так і зробив! — глузливо відповів той.

— Я зрозумів тебе бос! — Кенні нічого не міг вдіяти, ні з поверненням Бебітового бійця ні з поверненням своєї сестри з брудних лап свого мерзеного боса. — Матіас ніколи не стане твоїм бійцем знову! — випилив він.

— Що ти сказав? — перепитав в нього обурено Бебіт.

— Матіас не твоя річ, і Еліза теж не твоя річ!

— Стули свого рота, і ніколи не смій дорікатися зі мною, бо вирву твого прудкого язика і згодую собакам! — слина Бебіта аж розліталась навколо від люті.

Кенні стояв напружиши усі свої м'язи від злості, але вдіяти нічого не міг. Він просто з'їдав ненависним поглядом Бебіта і мріяв, що колись той заплатить йому за все і ця розплата буде справедливим завершенням життя такої істоти, як його бос.

— Можеш з'їдати мене своїм поглядом, можеш бажати мені смерті, чого завгодно, але запам'ятай собі Кенні — у мене немає мого чемпіона, а у тебе немає твоєї любої сестри!