24. Недаремно прожите життя

Недаремно прожите життя

Ветеран Вільям звично був на своєму місці, сидячи на кариматі, який йому подарував Матіас і одягнутий в куртку теж подаровану Матісом, він усміхався спостерігаючи за людьми, що кудись поспішали проходячи через величезний парк Мегавілю.

Сьогодні для нього день розпочався не надто добре. Хтось над самісіникий ранок обчистив його бідні записи з іжею, хотіли поцупити навіть артмат, на якому він спав, але не вийшло. Вільям вчасно прокинувся і вони накивали п'ятами, схоже то були місцеві волоцюги, що і завжди. Роблячи такі рейди, вони добувають для себе у менш беззахисних безхатьків їжу і речі, зазвичай теплі, щоб зігрітись. Загалом вони навіть не жебрають, а просто крадуть усе, що тільки вдасться. 

Ветеран був трохи засмученим, але попри усе він посміхався. Залишитися без їжі, було не найгіршим у його житті, це не найстрашніше, що могло трапитися. Можна прожити без їжі, без дому, без даху, без тепла, але неможливо прожити без близьких і рідних серцю людей. Кожен день він сумувів за своїми рідними, яких забрала війна, нерідко плакав, коли парк ставав пустим. Навіть коли бродячі собаки засинали, а дерева в парку завмирали, не міг заснути, до сих пір не знайшовши мир - Вільям. 

Він був тим хто розділив смак і насолоду перемоги, разом з народом своєї країни, яку захищав, зі своїми братами, з якими ділив брудні і смердючі, наповнені багном і кровю окопи. Але з часом ветеран зрозумів, що це не може принести йому спокій, той бажаний спокій, що дозволяє мирно спани, коли приходить ніч. Навіщо йому та перемога, навіщо бути переможцем, коли немає тих кого ти любиш до сих пір? Він захищав свою країну, свій народ, свою сім'ю, а що зараз стало з тим за що померли його брати і друзі? Країна не прийшла до тями, воно і зрозуміло важко оговтатися після двох поспіль, важких агресій. Народ, не став кращим, не зміг осягнути заплачену ціну тих хто ніколи не повернувся, щоб обійняти свої рідних. Його сім'ї, як і більшості інших немає, сотні тисяч зруйнованих родин, мільйони зруйнованих життів, тисячі втрачених кінцівок, сотні тисяч втрачених сердець. 
Його країна, знову у стані війни, непомітної на перший погляд, але такої жорстокої і суттєвої. Хтось помирав на фронті за її свободу, хтось зраджував їй і зараз лишився живим. Тож владу захопили погані люди, які переслідують власні цілі, країну переможницю перетворили в країну вседозволеності і хаосу, покоління героїв закінчено, покоління беззакоників розквітає. Вільям дивився на людей, що проходили повз, усім їм був подарований шанс на життя, завдяки таким, як Вільям, безхатько, до якого нікому не було діла вніс свій вагомий вклад у їхню можливість крокувати повз, зовсім не помічаючи свого героя. 

Після перемоги, його країна знову пішла не тим шляхом, але зараз усе це мабуть неважливо. Жахливі втрати стали добрим насінням у добрій землі, адже вони дали змогу і проростити нове насіння. Мільйони нових життів проросли після смерті тих, хто віддав себе в добру жертву. Ветеран вбачав надію в новому поколінню, це прекрасно тому, що хай не зараз, проте колись, хтось із цих мільйонів людей, скаже своє слово, зробить своє діло, обравши правильний шлях. Попри закономірне мавчання і бездіяння мільйонів, знайдуться хоча б кілька сотень тих, які зможуть змінити сучасність для майбутніх поколінь. І тоді вони повернуть свою країну до того, для чого вона здобула свою важку перемогу, щоб розквітати і нести світло у цей світ. 

Вільям усміхався кожному обличчю, що проходило повз, але його втомленої усмішки не помічали. Дивлячись на кожну молоду людину, він знав, що зробив щось важливе для кожного з них. Занадто важливе, хай навіть такою великою ціною, його сім'ї немає, але є люди, яким він, як і його брати, дарували змогу жити. Тож ветеран Вільям був переконаний, що своє життя, він прожив недаремно, в ті менти коли йому хотілось покінчити з собою, його розум наповнювала думка, що якщо Бог дає йому ще один день, то це його варто прожити. Бог любить його, бо Вільям віддав усе заради любові і через свою любов, тому хай все для нього ненайкращим чином, проте Господь допомагає йому жити. Ветеран усміхався вдивляючись в кроки кожного із них, і знав, що якщо буде хоча б один лідер з тисячі, то це буде величезна надія для його країни, яка так цього потребує.

Як я хочу вже зустрітися зі своєю сім'єю. Боже невже, цей день незабарится, я вже все зробив у своєму житті, але ти ще тримаєш мене тут. Невже я маю зробити ще щось важливе? Але я не знаю, що саме? Вкажи мені Мій Господь, що я маю ще зробити, щоб Ти забрав мене до Себе, де я зустрінуся з Тобою і побачу свою сім'ю?! Він молився такими словами в своїх думках.
Раптом Вільям побачив свого друга Матіаса, чому безмежно зрадів, його усмішка стала ще ширшою в той момент.

- Привіт Вільяме! - привітався Матіас зі своїм другом.

- Матіасе, синку радий тебе бачити! - зізнався ветеран.

- Я теж радий тебе бачити! - відповів він.

- Як ти зїздив жо свого друга? - одразу ж запитав він у Матіаса.

- Що ж, я розповім тобі, але це вийде довга історія, не годиться її розповідати посеред вулиці! - усміхнувся він.

- Синку, мусиш мене вибачити, давай пройдемо в парк, сядемо під якимось гарним деревом і ти мені усе розповіси! - запропонував Вільям, очікуючи цікавої розповіді.

- Ні я не про це, вулиця тут ні до чого, в мене є краща ідея!

- І шо ти пропонуєш? - зацікавлено глянув на нього ветеран.

- Для початку, я заберу тебе звідси!

- Отакої! - здивувався він. 

- Ну, не варто так дивуватися! - заспокоїв його здивувавння Матіас.

- Скажи мені ще раз будь ласка, що ти тут робиш? - перепитав жартівливо Вільям.

- Отакої, ти що не радий мене бачити?

- Ні ти, що я радий тебе бачити, але що ти тут робиш? Поясни мені!

- У мене тут друг спить на вулиці, якось це не правильно хочу, щоб він більше не спав під голим небом!

- Йому не звикати! - посміхнувся Вільям.