19. Те заради чого я прийшов

Те заради чого я прийшов

Наш автомобіль в'їхав до підземної парковки, Кенні вийшов першим і сказав що мусить повідомити боса про наш приїзд. Він піднявся вгору, до Бебітового офісу, а ми залишились в машині чекати на результату його зустрічі.

— Привіт Джанет, як ти кралечко? — запитав він секретарку, що щойно вийшла з офісу Бебіта.

— Привіт Кенні, ну як завжди, уся в роботі! — вона поспішно поправляла свою сукню, намагаючись втримати папери і різноманітні документи у своїй руці.

— Я бачу, заспокоювала боса? — посміхнувся Кенні.

— А як же, хто ще як не я! — вона звабливо поглянула на нього.

— Розумію, праця важка, бос людина не легка, а ти просто богиня, усе на твоїх плечах!

— І не кажи, так що ти хотів? — запитала вона дивлячись в дзеркальце на своєму столі.

— Знайшлась пропажа! — Кенні промовив ці слова як мисливець, що привіз здобич після довгого полювання, увесь переповнений гордісттю.

— Наш хлопчик! — посміхнулась вона губами на які знову нанесла помаду вишневого кольору.

— Він самий, тому я спішу обрадувати боса, це добре що він у хорошому настрої, завдяки тобі! - підморгнув він їй.

— Сам знайшов чи хто допоміг? — їй кортіло знати правду, яку Кенні хотів втаїти.

— Та знаєш, цей телепень позбавив мене премії! — почав він скаржитись на Матіаса.

— Сам прийшов, він і справді особливий! — посміхнулась Джанет.

— Звісно сам, чого ж мені за ним бігати! — гордовито мовив Кенні.

— Ну якщо сам, то не стій тут, неси звісточку босу!

— Але ж є мале але! — скривився він.

— Яке таке "але"?

— Він не сам, він приїхав не сам!

— З дружиною чи шо? — стурбовано запитала Джанет.

— Та якби ж, з ним якись його друг, пастор чи що, поважний такий, розумний, не подобається мені він!

— Он як, заступник! — вона все не могла відірватись від свого малого дзеркальця милуючись своєю вродою. — Та нічого, не переймайся, нікуди він не подінеться! — усміхнулася вона.

— Та як би ж то так, добре піду я красуне!

— Ти пошвидше доки він ще в доброму настрої! — знову посміхнулись її вишневі губи.

— Босс до вас Кенні! — промовила вона в телефон.

— Хай заходить, я зачекався! 

Перед ним відчинилися двері і Кенні увійшов до Бебіта.

— Привіт бос, бачу ти в хорошому настрої! 

— Лінивий щур, де ти нишпориш, я чекаю новин, а їх немає, погано працюєш, якщо так буде й надалі то прийдеться мені приглянути когось іншого. Ти мене зрозумів? — люто дивилися Бебітові очі на Кенні.

— Ну що ти Бебіт, ні "привіт", ні "які новини", одразу догана, я ж з чистим серцем до тебе!

— Знаю я твоє "чисте" серце! — розсміявся голосно Бебіт. — З чим завітав собако? — грізно запитав він у нього одразу ж після дикого сміху.

— Хочу запитати чи ти не проти зустрітись з людьми?

— Якими ще людьми? 

— Зі смертними, яких ти так любо зневажаєш!

— Смертні всього лише ресурс, який потрібно вдало використовувати, вичавлювати життєдайні сили і пити їх!

— Тому то вони і смертні ти ж з них усе вичавлюєш!

— Ти у філософи подався? Прийшов мені тут розповідати про те, що мені робити чи чого не робити?

— Гаразд я просто Бебіте, ти ж мене знаєш, я люблю поговорити, і люди хочуть поговорити, ти краще знаєш що і як, вибач мене!

— Так, а це вже цікавіше, що за люди?

— Старі знайомі! — посміхнувся Кенні.

— Об'явився? — стукнув він з усієї сили своїм товстим кулаком по столу.

— Внизу в машині! 

— Ти що його того бовдуре? — Бебіт вже подумав, що Кенні привіз його підстреленого, або ще чого гіршого.

— Знову ображаєш бос, цілий неушкоджений, куди мені з ним тяагатись, я б нізащо не впорався з таким бійцем як він!

— Ну це поки що він цілий і неушкоджений! — наче про собе промовив він. — Ну що чекаєш клич сюди, хочу подивитись на зрадника!

— Ну!... 

— Що ти нукаєш?

— Він не сам!

— А з ким? — запитав товстун.

— Зі своїм другом! — ніяково відповів Кенні.

— Ахах! — знову голосно розсміявся Бебіт. — Зі своїм другом! — повторив він. — Смішний і чого вони хочуть? Може привів нового кандидата, то влаштуй його лишній боєць нам не завадить!

— Ніякий він не боєць, схожий на святу людину!

— На святу кажеш? Може то ангел? Жартую, цікаво чого вони хочуть? — замислився він похнюпивши свої смішні брови.

— Та нічого такого просто хочуть зустрітись з тобою і поговорити!