11. Коли на тебе чекають

Коли на тебе чекають

..."Коли я прокинувся мене зустріли лікарняні стіни, я не уявляв де я, і як я тут опинився, допоки до мене не прийшли лікарі. Я залишився живим, один єдиний з усієї групи, з нашого колективу яким ми відправились у цю подорож. Інформація шокуюча і плачевна, я був розгубленим, як дитина яку вперше привели до дитсадка, мені хотілось плакати і кричати, але все ж довелось змиритися з реальністю.

Мені одразу згадались слова Джошуа, саме його попередження, як ми не послухали його, як я не прислухався до його застереження. Мене охопив холод, а жаль сповнив моє нутро, ми ж усі могли жити, ми усі могли пристати до берега і дійти своїми ногами найдрібнішими і високогірними стежинками до місця яке так шукали, але ж ми хотіли дістатись швидше і хотіли забрати звідти більше.

Ми поплатитились через свою впертість в жадібність, я заплатив всього лише своїми рукою в ногою, а всі решта своїм життям.  Як прикро, адже він хотів нас застерегти, він не хотів щоб ми загинули проте ми його не послухали, я був тим хто міг зробити бодай щось, але я сам легковажно віднісся до його слів. І в результаті заплачена велика ціна, ціна - життя усіх моїх друзів і колег, хоч вони і були ненайкращми із усіх людей, але вони були людьми, які просто заблукали у світі ілюзій і обману.

Розчарування і біль змішались в мені, було важко і боляче, але якщо так то так, якщо я живий то значить моя місія на землі ще не закінчена. Мені розповіли, що мене доставив до лікарні чоловік на ім'я Джошуа, це вже не переший такий випадок, коли він доставляє людей в лікарню. Лікарі не могли збагнути де він постійно знаходить таких поламаних і немічних як я.Він дістав мене з води, прямісінько з під водопаду де неймовірна сила жбурляє воду наче вітер осіннє листя. Я напився багато води, а ще моя права рука і нога були зламані, як би не дерев'яний човен я просто б був схожим на фарш, власне це і сталось із рештою моїх друзів. Мій дерев'яний човен, врятував мене прийнявши удар на себе, його я нагадаю скинув нам саме Джошуа.

Джошуа дістав мене і доправи до лікарні, за десятки миль він ніс мене на собі, звісно я цього не пам'ятаю, але якби не він, я б не лежав тут у м'якому ліжку хоч воно й лікарняне. Він знову з'явився там де не мав бути, але був потрібним, нажаль врятувати інших було неможливим, це єдине, що так сильно мене турбувало. Я відчував відповідальність і провину за трагедію, що спіткала нас, але вже нічого не можна було змінити.

Перебуваючи в лікарні я багато думав про своє життя, я також розважав і про життєвий шлях нашої команди, що загинула  занадто швидко і занадто несподівано. Я був поруч і мав померти разом з ними, але чомусь я живий, чомусь мені судилося лежати тут і усвідомити усе що трапилось, невже я був кращим за них? Ні Матіасе, я був навіть гірше за них, але саме я витяг щасливий квиток життя.

Повільно оговтуючись і поступово йдучи на поправку я бажав вже швидше повернутись додому. Я не сумував за стінами свого будинку, ні, я сумував за своїм бездарним життям, години якого безславно минули. Моє серце горіло бажанням повернутись як найшвидше, щоб перевернути усе своє минуле і залишити важливий слід, не просто по собі, а у житті інших людей.

Я просто хотів бути схожим на Джошуа, який залишив слід у моєму житті, я хотів бути тим хто міг би змінити чиєсь життя на краще. До того ж я почав цінувати кожну хвилину, чого не було раніше, відчуваючи десь глибоко в серці, що мого залишеного часу у мене обмаль.

Ти знає я так довго ганявся за скарбами, що втратив найцінніші скарби їх я вкрав сам від себе просто з під власного носу. Я мріяв про сім'ю, про дружину про дітей, але так і не створив її, моя дівчина яка кохала мене пішла, вона не витримала того що постійні подорожі і жага до багатства стоїть вище за неї і за ті мрії які ми намагались плекати.

Знаєш Матіасе, від чого мені прикро? Коли я повернувся до свого холодного дому де окрім служниці, дворецького і садівника не жила жодна жива душа, мені хотілось її відшукати, але виявилось що вона вже заміжня і виховує дітей. Її чоловік зовсім не багач, вона скрамна леді і її сім'я живе в звичайному будинку що в звичайному кварталі, поміж інших простих і незаможних людей, що добре знають ціну свого щастя.

Хотів знайти щось щоб мене впізнавали, про мене чули, знали про мене читали і писали, показували по вечірніх шоу. Чого мені бракувало? У мене є все про що мріють інші, але нема головного - життя яким би я залишив вагомий слід. Моє золото таке ж надійне як і ранішня роса, а бо ж весняний цвіт, короткочасне хоч і приємне, але все ж не тривале.

Джошуа, надихнув мене своїм життям, він жив не для себе він жив для інших, скількох ще людей він врятував, скільком ще скинув човни? Скількох нагодував і прийняв холодної безпросвітньої ночі? А що зробив я? Я навіть не бачив бідних і нужденних навколо себе не те щоб думати про них, хоча їх було вдосталь.

В моєї служниці хворий молодший син, в мого садівника померла дружина і він сам виховує дочку, в мого дворецького часто хворіє дружина, але я цього не помічав раніше, я помітив і відчув їхні мовчання коли сам кульгав після падіння. Мої гроші і багатство не зробили мене здоровим, вони не зробили мене. щасливим та і багатим також ні, здавалось би вони призначені показувати усьому світу твою велич і твій статус, а виходить показують твоє нещастя.

Як людина, що має багато матеріальних благ я скажу, що усе що в тебе є всього лише показує наскільки ти нещасливий. Зеленими купюрами із зображеними на них давно померлими людьми ти і сам стаєш схожим на них, таким же мертвим і холодним. Мені вкрай необхідно було змінитись, фізичні зміни були лише передумовою до внутрішніх набагато сильніших і маштабніших змін. Справжній переворот у серці зробила революція любові і добра, що відбулась у мені, допоки моє немічне тіло мнуло м'яке, але таке змучене лікарняне ліжко.