9. Лісоруб? Тесля? Чи рибак?

Лісоруб? Тесля? Чи рибак?

..."Не даремно в мені горів вогник надії, бо попереду нас на березі річки горіло яскраве вогнище, що привернуло увагу. Важко було оминути яскраве вогнище в змерканні, важко було не причалити до берега в надії про допомогу, важко було не піти на аромат їжі, коли вже нічого не їв цілий день. Русло річки стало розлогішим, а її береги рівнішими і привабливішими, течія уповільнилась так, що дозволяла спокійно причалити до берега на якому нас здається вже чекали.

Усі безмежно зраділи першій за сьогодні зупинці не приховуючи свої усмішки, мабуть хотіли справити краще враження на того, хто сидів біля вогнища і смажив свіженьку рибу. Біля вогнища сидів той самий чоловік у бейсболці і червонній клітчатій сорочці, але вже в теплій жилетці з капюшоном, бо вечір був прохолодним. Ніхто навіть не збагнув хто він, а я завмер знову, намагаючись зрозуміти, що врешті решт відбувається?

Невже це та сама людина? Якщо це він, то як йому вдалось слідкувати за нашим рухом річкою, як йому вдалось випередити нас і чекати саме тут? Це магія чи містика, або може щось набагато більше і сильніше? Ніхто не знав його, ніхто не впізнав його, усі були щасливі повечеряти і зігрітись, не вдаючись в подробиці. Чоловік цей був гостиприїмним, не заперечував нашої присутності і радо прийняв нас у свою компанію.

Я не зводив з нього очей, бо все думав і дивувався, але він поглянув на мені і знову усміхнувся так як тоді, коли я вперше побачив його. Він наче знав мене, наче розумів, що я знаю його, що впізнав його і що ніяк не збагну хто він, і як він з'явився у нашому житті? 

У своєму житті я не бачив добрішого і щирішого обличчя, я не бачив настільки щирих і відкритих очей, які заглядають у глибину твого серця, знаючи усе що там є, але не втручаються в нього. Його усмішка трохи заспокоїла мене і вгамувала думки, натомість його свіжоспечена риба, яку він простягнув мені втамувала мій голод. 

Ми зупинились на ночівлю саме тут, ми залишились з цим чоловіком, який нагодував нас, і прийняв як у себе вдома. Збудований ним курінь з смерекового гілля виглядав так затишно, як дім дитинства і так привабливо, як 5-зірковий готель. Усі почали швидкоруч збудовувати собі такі самі курені для ночівлі, а він лише радо допомагав кожному із нас.

Коли я спостерігав за усією вечірньою картиною, мені стало смішно, дуже смішно. Ні Матіасе, я не зійшов з глузду і ні уся ця подорож не змусила мене збожеволіти, хіба що навпаки якраз переді мною метушились люди, що зійшли з глузду. Усі ці люди ненажери і багатство стоїть для них вище за Бога, але усе що з нами сталось всього лише за один день змусило їх понизитись. Люди які тішать себе найдорожчим і найкращим ладні спати в курені із смерекових гілок, щоб зігрітися і не стати жертвою холодної ночі.

Як швидко можна затиснути людину в куті рингу, особливу ту яку до певного моменту ніхто не затискав. Ти зрозумієш про що я Матіасе, ти ж у нас боєць, борець, боксер і кікбоксер, ти знаєш як поводитись із противником, ти знаєш як ламати незламного і як понижувати гордого. Але цікавість не покидала мене, а все зростала і я хотів знати ким же насправді був то чоловік, а головне хто він?

Коли він допомагав мені із курінем то мені вдалось познайомитись із ним ближче. Виявилось, що його теж звати Джошуа, як і мене, він не був багатослівним, але аж ніяк не мовчуном бо говорив влучно і мудро, так як мало хто здатен говорити. Я розпитав його про те, що так цікавило мене, і він дав мені відповіді. Він був і лісорубом і теслею і рибаком, він допоміг нам бо це його місія допомагати людям, його життя це служіння для людей. Я ж поцікавився наскільки давно він цим займається? І він відповів що завжди, усе своє життя.

Я захопився цією людиною, усе своє життя він служить іншим, це справді захопливо і вражаюче, він живе не просто так. Тоді я подумав, а чи живу я для когось? Чи живу я не просто так? І зрозумів, що живу лише для себе і живу я просто так, усе собі і заради себе. Мене вразили його слова, що він говорив я заслухався, хоч усі вже спали та я сидів з ним біля вогнища і запитував те що мене цікавило, він відповідав мені, а я все слухав.

Його слова були мудрими і мали силу, таких я ніколи не чув від людини, вони надихали і змінювали, вони чіпляли глибини душі і змушували плакати від жалю. Було важко зрозуміти наскільки я був поганим і недосконалим, зіпсованим і грішним, було важко прийняти правду, але легко було прийняти слова істини, які говорив мені Джошуа. На його руках я побачив знаки від давно зажитих ран, але не наважився запитити про них. Він помітив, як я обережно дивився на них, щоб не привертати уваги, але він усміхнувся і сказав мені, що ці рани вже досить давно, так давно, що відчуває, що народився з ними.

Так я дізнався про його рани на обох руках і чому вони в нього, вони як агадування для нас всіх Матіасе, що він є! Так я познайомився з найкращою людиною, яку можна зустріти тільки раз у житті і вона вже навічно залишиться в твоєму серці. Так я знайшов друга, накращого друга, справжнього майстра своєї справи, він вмів не тільки працювати з деревиною і виготовляти прекрасні вироби, але і чинити душу. Своїми словами він відділив від мене усе те що мені заважало бути собою, бути тим ким створив мене Творець, як відділяє своєю вмілою рукою тесля усе лишнє з майбутнього виробу, усе що заважає йому бути тим ким він має бути, ким його хоче зробити майстер!"...