4. Повернення чемпіона

Повернення чемпіона

Вперше за останні три роки я увійшов до клітки. Я вже трохи підзабув, як це бути в центрі уваги, коли за тобою спостерігають і скандують твоє ім'я. Почувався я бадьоро і впевнено, це було моє місце хоч і зі своїми не найкращим спогадами, але моє і тільки моє. Ніхто й близько не міг відчути, як мені добре тут, у цих сталевих восьмигранних стінах. Ніхто й близько не міг так розкуто і вміло почувати себе в ній, як я. І Кенні знав чого вмовляв мене, він привів своєюмо босу справжнього префесіонала. Увійшовши до неї я знову відчув те шалене бажання до боротьби, до слави, до перемоги, що не міг дочекатися свого на свого супротивника.

Купа шаленого народу сходила з розуму і чекала справжнього шоу. Навіть не знаю, що більше приносило мені задоволення, домінування над опонентом чи реакція натовпу на мою майстерність. Думаю, що усе це разом було моєю слабкістю, слава і гнів були моїми ідолами, яким я приносив себе у жертву опиняючись в октагоні, коли відчував себе замкнутим в клітці звірем. Так важко покінчити з тим, що володіє тобою, важко від цього відмовитися, навіть з плином часу ти повертаєшся до того, що любиш, навіть коли бажання немає, та є якесь невидима сила, що тримає тебе в полоні твоєї слабкості. Ринг володів мною, я даремно намагався почати нове життя, та опинившись знову тут я наче збожеволів. Три роки я боровся поза рингом за виживання своєї сім'ї, але в кінцевому результаті повернувся, щоб знову увійти до октагону, щоб годувати своїх дітей і дружину, яких люблю більше всіх інших. Я не хотів повертатися, не хотів щнову цього робити, та життя і ринг наче зговорилися і втягнули мене в нову авантюру, кінець якої був непередбачуваним. Знову бої затягнули мене не по моїй волі, але я знаходив це добрим, принаймні моє тіло було щасливе.

Моя впевненість не піддавалась сумніву очам, що захоплено спостерігали за кожним моїм рухом. Навіть найпронизливіші погляди не могли побачити легкі колихання мого сумніву, який я так глибоко сховав всередині себе. Цілих три роки я не виходив на ринг, і зараз перед самим боєм закрався сумнів, чи зможу я бути колишнім "Спіноаспером" якого усі боялись і перед яким усі тремтіли. Останній мій бій пройшов успішно, я пішов непереможним, але залишилося "але". Воно викликало на мене гнів мого вже колишнього чи то наставника, чи то боса. Не можна сказати, що він був босом у класичному значенні цього слова, скоріше він був "хресним батьком", так в певній мірі турботливий брат в певній закінчений негідник з яким я ніколи не бажав більше зустрічатися за що він мені добряче попсував життя.

Я терпіти не міг Барнста, але все ж тримався його і його настанов, допоки не усвідомив, що не хочу більше наслідувати його приклад становлення у суспільстві. Я був завжди впертим і непіддатливим, через це наша так би мовити співпраця була поставлена під загрозу. Коли я забунтую проти нього було лише питанням часу. Він прагнув виховати собі наступника, зразкову копію себе коханого, але я відмовився, відмовився від такої честі не просто словами, а ділом. Я не був одним із його людей, що бігали і виконували усі його накази, я ніколи не був таким, яким він хотів мене бачити. Тож я не послухався його і виграв поєдинок, який він мене змушував програти. Саме це стало остаточним його рішенням викинути мене і зламати мене безпросвітніми низами нашого неспокійного Мегавілю.

Лише згодом я відчув на собі його гнів і помсту, що закрили переді мною будь-які інші можливості в спорті чи хоча б на змозі провести вечір для задоволення в тихому нічному рингу. Усі двері в одну мить стали закритими для мене, моє ім'я було в чорних списках будь-яких доволі добротних компаніях, щоб спокійно працювати де-небуть. Якби важко мені не прийшлося за ці три роки, проте я залишився собою, а не тим ким хотів зробити мене Барнст. Достаток не зробив з мене остаточну потвору, тож він вважав, що недостаток виправить це в мені, тобто зіпсує мене, але я тримався, аж досі. Як буде далі? Не можу знати, мабуть його стратегія має вагоме підгрунтя, бо я тут, все ж я тут, знову тут.

Ледь вдалось влаштуватись на "Давідакс Преф", завод по виготовленню бетонних виробів й плит, а також різних металевих штук зокрема арматури, найважчу роботу в місті з мізерною зарплатнею і жодним просвітом успішності. Але зараз є шанс усе змінити видаючи поєдинок за поєдинком, знову досягнувши чемпіонства, знову повернувшися на вершину, Бебіт сидів на самому видному місці із своїми посіпаками і курив свою товсту сигарету. Увесь час він посміхався і пильно спостерігав крізь дим, який приховував їхні гладкі морди. Його задоволення неможливо було сховати, як і його гладкий живіт, ці речі супроводжували його протягом вечора і мабуть усього життя.

— Це і є той "Спіноаспером"? — запитав хтось із Бебітових друзів.

— Його звати Матіас! — відповів Бебіт.

— Не такий вже він і грізний! — скептично промовив той самий голос.

— А що ти хотів? Зичайний чоловік в якого вдома сім'я! — Бебіт в черговий раз затягнувся сигаретним димом.

— Подивимось який він насправді боєць! 

— Я не помиляюсь в людях! — гордовито зазначив він.

— Ну знаєш Барнст теж не помилявся, але розчарувався у цьому молодику, ну вже у  твоєму бійцю, так що хочеться тобі вірити! — промовив інший із Бебітових поплічників 

— Просто Матіас не став прогинатись під Бернста, він не програв поєдинок, який мав програти за його ж наказом. Він чоловік совісті і слова таких мало залишилось, як серед вас так і взагалі в цьому місті! 

— Барнст втратив колосальні гроші через цього вискочку! — заговорив ще один із Бебітових друзів.