2. Зваблива пропозиція

Зваблива пропозиція

∞

Як важко жити людям, поміж бетонних плит,
Де їх ніхто не чує, байдужий їхній ритм,
І як кричить їх серце ніхто про то не знає,
Тут по можливості в ігри кожен свої грає.

∞

Вранці я знову відправився на завод, на свою вже звичну роботу. Не скажу, що мені вона подобалась, але я вже прив'язався до неї, і звик, тому не відчував чогось неприємного. Хоча насправді в мене то і не було особливого вибору, я повинен годувати своїх дітей і дружину, зводити кінці з кінцями, а в таких випадках не до кращих виборів. Я не міг працювати де інде, як окрім цього величезного заводу наповненого низькими прошарками суспільства та важким металевим пилом.   

Довгий робочий день виснажував, пил від тертя металу об метал засідав глибоко в легенях, залізні прути з арматурою гнулися, набуваючи потрібних вигинів і форми. Та не єдина арматура гнулась у величезних галах заводу, купа робітників, яким не можна розслаблятись, за винятком пів годинної обідньої перерви, де можна хоч трохи перевести дух, щоб підкріпитись на іншу половину важкого дня. 

Тут працювали емігранти, що вирішили пошукати кращої долі на чужбині, інші ж просто були втікачами з сусідньої тоталітарої країни, хтось з менших бідних країн, а хтось просто не вмів нічого іншого, як зв'язувати до купи сталевим дротом струнку і жорстку арматуру. Тут були і боржники банку, що колись взяли невигідний кредит, ті хто втратив роботу, що було обсолютно нормальним у нашому місті явищем. Завод насправді нагадував не місце роботи, а табір для ув'язнених, але попри усе гроші платили і платили їх справно, хоч і не багатато. Винятком стали останні кілька місяців, змінився власник і все пішло шкереберть. Знайти щось краще в сьогоднішніх умовах було практично неможливим, але з останніми місяцями хмари згустилися ще більше над нашими і без того пригніченими душами і змученими тілами.

Останнім часом до мене в помічники непомітно прибився Кенні, худощавий, незграбний, вмілий хіба що до базікання, трохи кумедний молодик з південних емігрантів. Він любив патякати і посміятись, тому час для мене минав трохи швидше, і я не став особливо жорстоко реагувати, на його талалайство. Попри усе він був трудолюбивим, але лише тоді коли не говорив, коли він говорив то скоріше вдавав, що працює. Кенні допомагав мені у всьому, тому проблем з ним у мене не було, а під плином його балачок і здебільшого видуманих ним же самим історій, робочий день здавався не таким безжальним, як зазвичай.

— Бачив вчорашні поєдинки? — запитав у мене Кенні намагаючись витягнути з мене більше слів ніж зазвичай вдавалося йому.

— Я лише бачив, як "Кіоко" взяв на больовий "Лезо" і той пищав, як недорізане порося! — посміхнувся я.

— А головний поєдинок? Тільки не кажи, що ти його пропустив? — здивовано глянув на мене він.

— Та ні не бачив, я вже до того часу заснув! — схоже я його розчарував, адже він радо хотів поділитися своїми враженями і як слід обговорити таку яскраву подію вчорашнього вечора.

— Просто, щоб ти знав, ти пропустив справді один з найкращих поєдинків останніх літ, я тебе запевняю, повір мені! — переконував мене Кенні.

— "Ель Санто" переміг? — запитав я.

— "Ель Санто" бився як пантера, але "Примара" здолав його, після третьої фірмової "пандори" поспіль. Уявляєш собі, три пандори поспіль, щось неймовірне коїлося вчора, три коронні фінішери поспіль, арена просто ревіла! — захопливо розповідав Кенні.

— Всього три? — на моєму обличчі виступила іронічна посмішка! — Зазвичай вистачає одного фінішера і опонент вже напівживий, а тут знадобилось цілих три! 

— Це щоб більше роздразнити публіку ну і звісно принизити "Ель Санто", так ефектніше і рейтинги злетять, а рейтинг це завжди гроші!

— Тобі аби тільки гроші, просто "Ель Санто" вже не той що колись, думаю йому варто вже відпочити!

— Облиш, я думаю, що ти б і після першої не встав, а ще говориш про "Ель Санто", який гідно переніс три пандори поспіль! — Кенні схиляв мене до ще більшої розмови.

— Ти звбув, що реслінг, це всього лише постанова і не більше, а я той хто по-справжньому бився в клітці, тому я б дав "Примарі" справжній бій. Він би навіть не зрозумів, як його обличчя зустрілось з покриттям, а тіло лежало непритомним на поверхні рингу! 
 
— З яким звіром я тут працюю? Але знаєш друже, я звісно не сумніваюсь у твоїй силі і таланту бійця, але все ж скільки ти не виходив до клітки? — він нагадав мені моє минуле.

— Та вже напевно, що років десь три! — зазначив я задумавшись.

— Я б повірив тобі, як би ти залишався на рингу, але зараз не вірю! Ти маєш бути там, на рингу, творити шоу, захоплювати дух у глядачів, що платитимуть тобі абсолютно чесні гроші, а ти тут гнешся, як і всі ці раби! — раптом завівся Кенні.

— Може я вже і не той боєць що колись, але повір "Примару" б я запакував до його пандори і викинув далеко в море! — посміхнувся я впевнено глянивки йому в очі.

— Тихо-тихо, поглянь, що це? — він дився на мене побачивши щось важливе, так, що аж зупинився на мить.

— Що там? — я оглянувся.

— Ану повернись друже! 

— Та що таке, чому ти не працюєш? — я не міг зрозуміти що він побачив і чому зупинився.

— Бачу, що твої очі загорілись і ти не можеш цього приховати, це твоє внутрішнє бажання! — говорив він вдаючи із себе психотерапевта.

— Так працюй, у нас сьогодні не менше роботи ніж вчора, цей тоновий красень, сьогодні йде в бетон, так що на бетонарці на нього чекають! — я не надто сильно хотів відповідати на його запитання.

— Облиш! — він взявся до роботи. — Ти покликаний бути чемпіоном, це твоя справа і ти не можеш від неї відмовитись!

— Звідки тобі знати?

— Скажи мені, тільки чесно, якби зараз була можливість вийти на ринг, ти б нею скористався? Ти б це зробив? — питання звучало обсолютно серйозно без жодних присутніх Кенні жартів і чекало не менш серйозної відповіді.