Акт шостий, фінальний

— Можеш звертатися до мене з будь-якого приводу, — сказав Бенджамін, коли вони з Ріку зайшли до його квартири. — Я працюю вдома, тож завжди зможу тобі допомогти.

— Я й досі думаю, що це не найкраща ідея... — повільно пересуваючись коридором на милицях, засумнівався Ріку.

— Це я змусив тебе поїхати в гори, тож мені й нести відповідальність за твою травму. Я роблю це цілком добровільно, ні про що не хвилюйся.

Так вони й почали жити разом.

Бенджамін допомагав Ріку в усьому, що було йому до снаги, зокрема з купанням і перевдяганням. До того ж, через відсутність інших варіантів, вони спали в одному ліжку.

Коли господар квартири працював, гість сидів у кріслі ліворуч від нього й читав манґу.

— Справа наліво? Серйозно? — сміявся Бенджамін, коли вперше побачив, як Ріку гортає книжку «задом наперед».

— Повір, на думку японців, у вас теж чимало дивних звичок, — тоді фиркнув Ріку й удав, ніби страшенно захоплений читанням.

Попри періодичні суперечки щодо звичок і культури, вони не заперечували проти того, щоб переймати одне в одного ті чи інші особливості.

І ось, коли в лікарні підтвердили, що з ногою все гаразд, а гіпс благополучно зняли, настав час роз'їжджатися.

Саме тоді, повернувшись до квартири, Бенджамін попросив Ріку не залишати його самого. Той погодився, промовчавши про те, що йому й так не було куди повертатися: власник житла, яке він орендував, у якийсь момент сам оселився там, а знайти новий варіант юнак до того часу не встиг.

Друзі Бенджаміна ставилися до Ріку як до якоїсь дивовижної істоти, що оселилася в їхнього приятеля.

Час від часу вони заводили розмови про те, що Бенджаміну вже давно пора завести стосунки з дівчиною. Однак той щоразу клав руку на плече свого співмешканця й відповідав, що не хоче втрачати такого класного сусіда, та й узагалі, навчання й робота забирають у нього весь вільний час.

І лише Ріку знав, що насправді, коли Бенджамін чогось хотів, він завжди знаходив на це сили й можливості.

На той час, коли йому наснився той безглуздий сон про фікус, вони прожили разом близько року: разом їли, спали в одному ліжку, дивилися фільми, ходили до університету, незмінно знаходили нові приводи для суперечок, щоб потім дійти спільної думки.

Ріку зрозумів, що його думки занеслися надто далеко, лише тоді, коли Бенджамін, поворухнувшись уві сні, зачепив його руку.

Це повернуло першого до реальності, а другого — розбудило.

— Поганий сон? — поцікавився Бенджамін, протираючи очі.

— Мені наснилося, що я твоя квітка.

— А? Квітка? — перепитав молодий чоловік, позіхаючи.

— Сон був таким реальним, — продовжив Ріку, піднявши руку до стелі, ніби хотів торкнутися її, і повністю поринувши у спогади. — Мої ноги стали корінням, а руки — листям. Як би я не намагався дотягнутися до тебе, усе було марно. Я ж був просто квіткою, — юнак знизав плечима.

— Так, капець, — співчутливо поплескавши співмешканця по плечу, промовив Бенджамін.

— Не так уже й погано, — хмикнув Ріку. — Ти розмовляв зі мною, а я просто спостерігав за тобою.

— І що в цьому хорошого? — розсміявся Бенджамін. — Повір, я б і десяти хвилин не витримав у компанії самого себе. Якщо замислитися, то як ти мене взагалі терпиш?

— А ще уві сні ти мене покинув, — раптом сказав Ріку. — І я засох, так і не дочекавшись твого повернення.

— О... — Бенджамін не знав, що на таке відповісти, тому теж втупився в стелю, як і юнак поруч із ним. Трохи поміркувавши, він усе ж заговорив:

— Знаєш, сни ж не обов'язково мають справджуватися. Просто не думай про це, гаразд?

— Гаразд... — погодився Ріку й повернувся до нього спиною, підклавши долоню під щоку. — Але в одному цей сон усе-таки мав рацію: здається, я справді дуже до тебе прив'язався, Бенджаміне. І я відчуваю, що, якщо ти підеш із мого життя, я й справді можу «засохнути».

— Ріку, я... — голос Бенджаміна здригнувся, і він на якийсь час замовк, перш ніж продовжити:

— Я жодного разу не говорив тобі про свої почуття. Але, схоже, цієї розмови вже не уникнути. Ти мені подобаєшся, Ічіджіку Ріку.

На власний подив, Бенджамін почув дзвінкий сміх.

— Це ти чого раптом вирішив назвати мене на прізвище? Уперше чую його з твоїх вуст.

— Я хоч правильно його вимовив? — трохи зніяковівши, уточнив Бенджамін. — Хіба у твоїх тих манґах не використовують повне ім'я для більшої драматичності?

— Так, але ж ми не в манзі, — усе ще посміюючись, відповів Ріку. — І навіть не в Японії. Але гаразд, я відповім тобі тим самим. Ти мені теж подобаєшся, Бенджаміне Барнсе.

— Ну так, звучить так собі, — погодився Бенджамін. — Щойно почув власне ім'я, одразу це зрозумів.

— Все ж звучить набагато приємніше, ніж моє, — втішним тоном промовив Ріку.

— Тобі так здається, бо для тебе воно іноземне.

— А моє для тебе — іноземне.

— Ми знову збираємося сперечатися? Давай тільки не зараз, такий же момент!

— То про що тоді поговоримо?

— А обов'язково говорити? Краще обійми мене.

— ...

— Отак краще.