Акт четвертий

Як би я не намагався дотягнутися до тебе, усе було марно.

____________________________________________________

Життя кімнатної рослини цілковито залежало від її господаря.

Напевно, мало хто замислювався над тим, яка це відповідальність — стати власником чийогось життя, навіть якщо це лише фікус.

Бенджамін любив свою квітку, але не ставився до неї як до чогось по-справжньому живого, хоч і регулярно вів із нею бесіди.

А самому фікусу нічого не залишалося, окрім як змиритися зі своїм становищем і задовольнятися тим, що йому було доступне.

У черговий такий самий нудний і безмовний день, як і всі попередні, рослина спостерігала, як сонце поступово схиляється до заходу, поступаючись місцем вуличному освітленню. Холодне біле світло ліхтаря, що пробивалося крізь частково завішене вікно, завжди означало одне: Бенджамін скоро повернеться додому. Думки про нього наповнювали існування фікуса сенсом і завжди робили його щасливішим.

Однак того вечора молодий чоловік так і не прийшов. Не з'явився він і наступного дня, і навіть за тиждень.

Змучений спрагою, фікус раз у раз скидав листя, аж поки не залишився зовсім голим. Та в його кореневій системі ще жевріло життя. Він відчайдушно чіплявся за нього, аби тільки мати змогу ще бодай раз побачити свого господаря.

І ось нарешті пролунав характерний клац дверей, що відчинялися.

Квітка, яка трималася з останніх сил, перед смертю все ж встигла побачити людину, що увійшла до квартири. Але це був не Бенджамін, а один із його друзів.

— Так-так, я зрозумів. Зберу все необхідне й надішлю вам поштою, місіс Барнс, — говорив він у слухавку. — Та що ви, мені зовсім не важко. Якби ж... Упевнений, Бенджамін зробив би для моїх батьків те саме. Вибачте, я не повинен був... Я зателефоную, коли з усім закінчу. До побачення.

Закінчивши розмову, хлопець деякий час стояв посеред кімнати й нічого не робив, оглядаючи її вміст сповненим жалю поглядом. Нарешті його увагу привернув голий фікус, сухе листя якого було розкидане по всьому столу й підлозі.

— І ти теж помер, друже... І ти теж, — зі зітханням промовив він.