Акт третій

Мої ноги стали корінням, а руки — листям.

_____________________________________

Загалом можна було сказати, що квітка отримувала достатньо догляду, щоб рости й не хворіти. Однак було дещо, що затьмарювало її існування.

Її господар, Бенджамін, з'являвся вдома лише тоді, коли за вікном уже сутеніло, а йшов рано-вранці, тож більшу частину часу фікус проводив у цілковитій самотності.

Вечорами молодий чоловік сидів за комп'ютером, являючи квітці лише один бік свого обличчя, який фікус уже встиг вивчити до найменших подробиць.

Звісно, квітка усвідомлювала, ким вона є, але бажання торкнутися цього обличчя було настільки сильним, що вона вирішила за будь-яку ціну колись дотягнутися до Бенджаміна.

Так минали дні й ночі, аж поки одного разу юнак не помітив, що його рослина втратила свою колишню форму. Вирішивши, що це якось пов'язано з освітленням у кімнаті, Бенджамін просто розвернув фікус на сто вісімдесят градусів.

Сказати, що квітка засмутилася, — це нічого не сказати. Після цього з неї навіть опало з десяток листочків. Наляканий таким поворотом подій, Бенджамін негайно розвернув рослину назад.

Минув ще деякий час, і хлопець почав щоразу зачіпати фікус щокою, коли схилявся над шухлядою столу.

Листочки ніжно торкалися його обличчя, від чого ставало лоскотно. Щоразу Бенджамін жартома звертався до квітки:

— Сьогодні не чіпляйся, татусеві треба працювати. Пограємося завтра.

А фікус щоразу вірив цій жартівливій обіцянці й справді чекав на те «завтра».