Акт другий

Сон був таким реальним.

_____________________

— Та ну? Ти все-таки купив ту штуку?

— Чувак, ти...

Чотири пари очей невідривно дивилися на одну рослину, ніби це була не звичайна квітка, а якась дивовижна рідкість.

— Фікус Бенджаміна, — прочитав один із друзів господаря квартири напис на наліпці, прикріпленій до горщика. — Це ти написав?

— Ага, — байдуже кинув Бенджамін. — Я хотів якось його назвати, але нічого іншого не зміг вигадати. Та й вас, ідіотів, це веселить, то чому б і ні?

Коли запас дурнуватих жартів про фікуси вичерпався, а сміх ущух, інший приятель Бенджаміна з цікавістю простягнув руку, бажаючи торкнутися квітки.

Бенджамін негайно ляснув його по тильному боці долоні.

— Ти це що надумав? Я тільки вранці помив йому листочки, нема чого їх чіпати!

— Та що станеться з тим твоїм фікусом?! — ображено фиркнув той. — Ти з ним носишся, наче з якимось домашнім улюбленцем, хоча він у тебе ще й двох тижнів не простояв!

— І справді, я купив його лише десять днів тому. Хтозна, чи приживеться він, — задумливо промовив Бенджамін. — Краще перестрахуватися.

— Слухай, заведи собі дівчину! — штовхнув його третій приятель. — Ти он уже від нудьги садівництвом захопився!

— Що ти верзеш? Звідки в мене час на дівчину? — відмахнувся Бенджамін. — Мені й квітки цілком достатньо. Принаймні вона не зможе дорікати мені за брак уваги.

Випровадивши друзів, молодий чоловік відкинувся на спинку комп'ютерного крісла й, протяжно зітхнувши, знову заговорив у порожнечу. Принаймні він так думав.

— Дівчину, — усміхнувся Бенджамін. — Мені й самому добре. А компанії квітки мені цілком вистачає.

Закінчивши, юнак кинув погляд на листочки, що тремтіли від легкого протягу, на мить торкнувся одного з них пальцями, а тоді підійшов до вікна й зачинив його.

— Отак краще, — знову поглянувши на фікус, усміхнувся Бенджамін. — На добраніч.

«На добраніч», — відповіла квітка, чудово знаючи, що її ніхто не почує.