Розділ 10

Частина IX. Таємниці минулого та почуття майбутнього

Тем часом Меланія разом із сестрою Еммою сиділи в одній кімнаті. Меланія щось набирала на ноутбуці, уважно читаючи новини: повідомлялося, що їхню улюблену кузину Лейлу жорстоко вбили. Вона задумувалась: який же псих міг здатись на таке жахливе діло? Її думки поверталися до детектива Ернеста, який обіцяв допомогти розкрити справу. У її серці завжди було тепло, коли вона згадувала про нього — відважного, рішучого, який не зупиниться, поки справа не буде доведена до кінця. Меланія сама хотіла дізнатись, що насправді трапилося з Лейлою.

Неспокійна Емма, яка сиділа поруч, раптом озвучила свої думки. Її голос тремтів від страху, коли вона сказала:

— Сестро, а що буде, якщо той маніяк, що нас переслідує, нарешті дійде до нас?

Меланія, налякано відклала ноутбук і підійшла до Емми, сіла поруч і запитала ніжно:

— Чому ти так думаєш, Еммо? Що ти таке сказала?

Емма знизала погляд і тихо відповіла:

— Я тобі не казала... Але, пам'ятаєш, кілька місяців тому ми з Лейлою ходили ввечері в кіно, і за нами хтось переслідував. Ми бігли, намагалися відорватися, сховатися серед людей...

Меланія перебила її, здивовано:

— Почекай... ще кілька місяців тому? Чи не казала тобі Лейла, що за нами щось слідкувало?

Емма нахилилася ближче і прошепотіла:

— Сестро, я просила її не розповідати про це... Але що, якщо вона була права? Що, якщо той чоловік, якого вона боялася і навіть написала про нього у своєму щоденнику, не тільки переслідує її, а тепер полює й на нас? Мені страшно...

Меланія обійняла Емму, притуливши її до себе, і лагідно сказала:

— Не варто мовчати, моя рідна. Хоча я й не дочитала весь щоденник, я впевнена, що ти мала б повідомити про це поліції. Це важливо.

Емма, злегка запанічно, запитала:

— Ти думаєш, що він нас не дійде?

Меланія, погладивши Емму по голові, відповіла впевнено:

— Звичайно. Завтра я піду і розповім Ернесту. Він обов'язково нам допоможе.

— Але це ж небезпечно, — прошепотіла Емма, оглядаючи сестру з побоюванням.

Меланія посміхнулася і сказала:

— З таким детективом, як Ернест, мені нічого не страшно.

Емма подивилася на сестру: її очі блищали ніжністю, коли вона говорила про Ернеста.

— Ах, тобі подобається детектив? — обережно запитала Емма. — Ти закохалася?

Меланія задумалася, потім тихо зізналася:

— Можливо, він мені подобається. Відчуваю, ніби ми давно знаємо одне одного.

Емма посміхнулася:

— Я бачила, як він дивився на тебе. Ти йому подобаєшься.

Але Меланія різко перебила романтичну бесіду:

— Ну, давай ближче до справи. Я думаю, Ернест не встигне прочитати щоденник, тому я маю розповісти йому все сама.

І з цими словами Меланія відчула, що їхня спільна боротьба за правду набуває особливого сенсу — не тільки для розкриття темних таємниць минулого, але й для збереження тих почуттів, що живлять її серце.