Розділ 4

4. Помста Габрієлли

Габрієлла Марганцева стояла перед дзеркалом у своїй маленькій квартирі, готуючись до зйомок. Образ успішної актриси та філософа, про яку говорили в новинах, все більше не співпадав з її внутрішнім станом. Кожен новий проект був лише способом сховатися від того, що творилося в її житті.

Злість на батька палала в ній. Сергій Марганцев завжди був надто занурений у свою кар'єру, його деспотична поведінка не залишала місця для родини. Габрієлла виросла в тіні його успіхів, і здавалося, що його серце було закрите для неї. Коли вона була маленькою, вона мріяла, щоб батько був поруч, підтримував її. Але його ігнорування, відчуження лише підживлювали в ній гнів.

Після зйомок Габрієлла вирішила не повертатися додому. Вона вибрала пройти темними вуличками Києва, туди, де зустрічалися ті, хто шукав легкі шляхи до успіху, так само, як і вона шукала спосіб вирватися з-під влади свого батька.

На розі одного з переулків її вже чекав хлопець — відомий посередник у тіньових угодах, з яким вона познайомилася кілька місяців тому. Його ім'я було Артем, і він завжди знав, як досягти того, чого хочуть люди, схожі на неї. Його справи були брудними, але швидкими.

— Ти обіцяла допомогти, — сказала Габрієлла, трохи нервуючись, але все ж упевнено дивлячись в його очі.

Артем посміхнувся, знаючи, що її бажання помститися батькові було щирим. Він пообіцяв, що зробить все, щоб бізнес Сергія Марганцева, який продавав алмази та коштовності з Індії, опинився в небезпеці. Все, що для цього було потрібно — це трохи втручання з його боку.

— Все буде, як ти хочеш, — сказав Артем, поправляючи капелюх. — Ніхто не буде купувати товар твого батька, і його бізнес почне руйнуватися. Проблема вирішена.

Габрієлла кивнула, її погляд став холодним. Все, що вона зробила — це мстила за роки мовчання і образ. Всередині неї щось луснуло. Можливо, вона більше не могла терпіти те, як її батько все ігнорував, як ніби вона не існувала.

— Дякую, — сказала вона, а в очах була вже не вдячність, а бездушна рішучість.

Вона розвернулася і пішла геть, не обертаючись. В голові не було ані радості, ані полегшення — тільки порожнеча. Вона спіткнулася в переулку, зробила глибокий подих і дістала пляшку текили, сховану в сумці. Пити не хотілося, але це був її спосіб відволіктися.

Коли вона дісталася до своєї машини, випивши ще кілька ковтків, вона відчула, як її серце почало битися швидше. Особисте щастя Габрієлли не складалося. Всі її стосунки завершувалися провалом, і її життя було сповнене розчарувань. Вона думала, що, можливо, якщо зруйнує життя батька, відчує полегшення, але внутрішня порожнеча лише ставала більшою.

Вона сиділа в машині, дивлячись у вікно на нічне місто. "Що я роблю?" — подумала вона. Але відповісти на це питання вона не могла.