Розділ 2

2. Сповідь Меланії

Сім’я Махмудових не хотіла говорити.

Ернест зіштовхнувся з цим, ледь переступивши поріг їх розкішного особняка в центрі Києва. Високі склепінчасті стелі, важкі дубові двері, мармурові сходи. Все тут кричало про багатство і владу. Але за цією зовнішньою оболонкою ховалося щось інше. Гнів. Страх. Таємниці.

— Ми не даємо коментарів, — холодно кинув батько Лейли, Шариф Аль Сауд, широкоплечий чоловік з пронизливим поглядом. — І вам не слід на нас тиснути.

— Ми втратили доньку, — додала його дружина, ховаючи очі, — і не хочемо роздувати бруд навколо її імені.

Але хтось із них хотів говорити.

Меланія.

Вона вийшла з тіні, немов привид, граціозна та впевнена. Східна красуня з мигдалевими очима і довгим темним волоссям, що спадало на плечі м’якими хвилями. На відміну від батьків, вона не боялася зустрітися з Ернестом поглядом.

— Я розповім, — тихо сказала вона.

Вони відійшли вбік, до кабінету, заповненого книгами. Ернест відчув себе студентом перед лектором. Він знав, що Меланія — практикуючий психолог, працювала з жінками, які пережили насильство. І тепер перед ним була не просто сестра вбитої дівчини, а спеціаліст, який звик розбирати емоції по частинах.

— Лейла збиралася вийти заміж, — почала Меланія. — За відомого лікаря. Це був не шлюб за любов’ю, але її влаштовував цей союз. Місяць тому була помолвка.

Вона підняла очі на Ернеста.

— Але щось змінилося.

Він напружився.

— Через кілька тижнів Лейлу забрав на мотоциклі її друг Халид. Вони дружили з дитинства. Але коли він відійшов купити води, сталося… — вона замовкла, схрестивши пальці в замок, — …її викрали.

— Хто?

— Троє хлопців. Ті, яким вона раніше відмовляла. Вони зґвалтували її.

Ернест стиснув щелепу.

— Вона сказала, хто вони?

— Так. Ми передали їхні імена поліції. Ми зверталися до влади, вимагали покарати. Але, на жаль…

— Їх покрили, — похмуро зробив висновок він.

Меланія кивнула.

— Після цього Лейла була не такою. В день весілля вона зізналася нареченому, що її зґвалтували. І він… відмовився від неї.

Ернест закрив очі.

— Виродки — видихнув він.

Меланія продовжила:

— Я допомагала їй справлятися. Вона почала приходити в себе… але останнім часом їй здавалося, що її переслідують.

— Хто?

— Вона не знала. Просто відчуття. Наче хтось ходить за нею по п’ятах.

— Ти кажеш, що вона не захоплювалася містикою. Але цей знак на її лобі… Ти впевнена, що вона ніколи не цікавилася індійськими культами?

Меланія похитала головою.

— Ні. Лейла взагалі не вірила в усе це.

Ернест уважно подивився на неї.

Сильна. Розумна. Чорт, вона була занадто красива. На мить він забув про свою колишню наречену, з якою колись мав зв'язок після розлучення з братом Льошею. Все це вже не мало значення. Тепер перед ним була тільки вона.

— Дякую, — сказав він. — Я знайду того, хто вбив Лейлу.

Меланія опустила очі.

— Сподіваюся, — прошепотіла вона.

Він розвернувся, вийшов з дому і сів у машину.

Ледве закривши двері, дістав телефон і набрав номер батька.

— Тату, — сказав він, коли Сергій Марганцев зняв слухавку. — Тут усе не так просто.

І серце стиснулося, коли він згадав погляд Меланії.