Глава 7. Перед бурею

Ніч за вікнами непримітної квартири згущувалася, перетворюючись на важку, непроглядну масу. Дощ перейшов у глухе, монотонне шепотіння, яке лише підкреслювало напружену тишу всередині. На старому дерев’яному столі, під тьмяним світлом настільної лампи, Кларк розгорнув шматок пожовклого паперу — детальну схему підземель під ратушею, яку він потай малював роками.

Мері стояла поруч, спираючись руками на край столу. Її погляд блукав по заплутаних лініях, переходах та відмітках, зроблених дрібним, акуратним почерком Кларка.

— Головне сховище розташоване на найнижчому рівні, — Кларк вказав пальцем на жирну чорну точку в самому центрі схеми. — Евелін замикає його на три рівні захисту: фізичний, ефірний та кровний. З фізичними замками та охороною я впораюся сам. Ефірний захист — це магічна сітка, яка реагує на будь-яку присутність сторонньої магії. Якщо я спробую пробити її своєю силою, Рада дізнається про це за секунду.

— І тут потрібна я? — тихо запитала Мері, підводячи на нього очі.

— Так, — Кларк повернувся до неї. У теплому світлі лампи його пронизливі сірі очі здавалися м’якшими, а тіні на обличчі — не такими різкими. Поруч із Мері він знову відчував кожну дрібницю: шелест паперу, прохолоду повітря з вікна і те, як солодко пахли її парфуми. — Твоя емпатія — це чиста людська енергія. Вона не має магічного підпису, який шукає сітка. Ти маєш просто підійти до бар’єра і зосередитися на своєму страху, на своїх почуттях, виплеснути їх назовні. Твоє емоційне поле створить «сліпу зону» в ефірі, і ми зможемо пройти.

Мері глибоко вдихнула, намагаючись вгамувати легке тремтіння в колінах. — А третій рівень? Кровний?

Кларк на мить замовк, і його обличчя знову наче застигло. — Кровний замок підкоряється лише Евелін. Або тому... хто зв'язаний з нею старою угодою. Тобто мені. Сфера з моєю душею відчиняється моєю кров'ю, але контракт захищає її від моїх рук. Якщо я торкнуся її сам — сфера вибухне. Тому, коли я проллю кров на вівтар, забрати кришталь мусиш ти, Мері. Твої руки мають бути останнім, що відокремлює мою душу від свободи.

Мері пильно подивилася на свої долоні. Звичайна студентка, яка ще вчора хвилювалася через загублений квиток, тепер мала тримати в руках долю чистильника Ради Тіней. Це було божевіллям. Але погляд Кларка — повний німої надії та відчайдушної відданості — не залишав місця для кроку назад.

— Я зроблю це, — твердо вимовила вона, стиснувши пальці в кулаки. — Коли ми виступаємо?

— За дві години до світанку. У цей час магічні потоки міста найслабші, а пильність гончих Евелін знижується.

Кларк підійшов до старої шафи у кутку кімнати, дістав звідти темну, щільну куртку і протягнув Мері. — Одягни це. Твій світлий одяг занадто помітний у тунелях. І спробуй відпочити бодай годину. Тобі знадобляться сили.

Мері кивнула, взяла куртку й сіла на диван, накинувши її на плечі. Кларк залишився стояти біля столу, знову вивчаючи схему, але його погляд раз у раз повертався до дівчини.

Він знав, що веде її у саме пекло. Знав, що Евелін не пробачить зради. Але вперше за сім років крижаної темряви Кларк вірив, що цей світанок він зустріне іншою людиною. Або не зустріне взагалі.