Глава 6. Пастка зачиняється

Зворотна дорога до старої п'ятиповерхівки здалася Кларку нескінченною. Злива посилилася, перетворюючи вулиці на суцільні потоки води, які розмивали неонові вивіски нічного міста. Кольори знову згасли: без Мері світ навколо був лише набором холодних, брудних тіней.

Кларк швидко піднявся знайомими сходами, тримаючи руку на внутрішній кишені піджака, де лежав телефон. Кожен крок віддавався в його голосі відлунням слів Евелін. Вона не блефувала. Якщо її шукачі зафіксували емпатичний сплеск Мері, це лише питання часу, коли вони вийдуть на її слід.

Він повернув ключ у замку і швидко переступив поріг, одразу зачиняючи за собою двері на всі засуви.

У квартирі панувала напівтемрява. Мері сиділа на тому ж старенькому дивані, підібгавши під себе ноги. Побачивши Кларка, вона миттєво підхопилася, і в ту ж секунду крижаний панцир у його грудях знову тріснув. Повітря наповнилося знайомим ароматом ванілі й цитрусу, а сірі стіни кімнати набули різкості й глибини. Фантомний біль повернувся, але зараз він приніс із собою дике почуття тривоги.

— Ти живий, — видихнула Мері, уважно вдивляючись у його бліде обличчя. — Що вона сказала? Вона щось запідозрила?

— Евелін знає, що в провулку був свідок з сильним емпатичним даром, — Кларк підійшов до столу, скидаючи мокре пальто. Його голос звучав напружено. — Вона вже випустила своїх гончих. Мері, у нас майже немає часу. Моя колишня квартира в центрі, твій університет, твій дім — усе це під наглядом або буде під ним найближчим часом.

Мері зробила крок назад, її очі округлилися від страху. — Гончих? Але як вони знайдуть мене? Я ж звичайна людина!

— Твоя емпатія для них — як смолоскип у повній темряві. Ти змусила моє серце битися, Мері. Для магії Тіней такий сплесок — це аномалія, яку можна вирахувати за залишковим ефіром. Тобі не можна повертатися до звичного життя. Принаймні, поки твоя присутність пробиває мій контракт.

Дівчина безсило опустилася назад на диван, обхопивши себе руками за плечі. — То що нам робити? Просто сидіти тут і чекати, поки вони виб'ють ці двері?

Кларк підійшов і зупинився прямо перед нею. Він повільно опустився на одне коліно, щоб їхні очі були на одному рівні. Зараз, коли фарби світу знову належали йому завдяки їй, він бачив кожну порошинку в повітрі, кожну сльозинку, що закипала в її очах.

— Ні. Ми не будемо чекати, — тихо, але залізно промовив він. — Евелін тримає мою душу в кришталевій сфері прямо у головному сховищі під ратушею. Я знаю систему охорони, знаю розклад і знаю її слабкості. Ми заберемо мою душу назад.

Мері здивовано поглянула на нього. — Ми? Ти хочеш, щоб я пішла з тобою в це підземелля? Але я ж просто заважатиму!

— Твій дар — це не просто слабкість, Мері. Якщо твій погляд і твої почуття здатні руйнувати силу мого контракту на відстані, ти зможеш заглушити магічні замки сховища. Твоє світло — єдине, що здатне засліпити Тіні Евелін. Я захищу тебе від будь-кого, але мені потрібен твій дотик до цієї сфери, щоб контракт розірвався безповоротно.

Мері дивилася на його протягнуту долоню. Цей чоловік не мав душі, він був чистильником і вбивцею, але зараз він пропонував їй єдиний шлях до порятунку. Спільний шлях.

Вона повільно протягнула руку і впевнено вклала свої пальці в його долоню.

Електричний розряд знову прошив їхні тіла, але цього разу Кларк не відсахнувся. Він міцно стиснув її руку, відчуваючи, як у його венах розливається справжнє, майже забуте людське життєве тепло. Пастка Ради Тіней зачинялася навколо них, але тепер вони збиралися зламати її зсередини.