Аніка

Єдина донька у багатих батьків. Тато - один із найбагатших підприємців України. Мама - зірковий виконавчий директор компанії чоловіка. Обоє батьків були надзвичайно вмілими й освіченими. Вони обожнювали Аніку, і вона мала всі шанси стати розпещеною та вередливою дитиною. Але, дякувати Богові, батьки вчасно направили її на правильний шлях.

Аніка була розумною дитиною. Вона вчилася миттєво, і сам процес навчання її щиро цікавив. Коли справа стосувалася розуміння теорії, їй не було рівних. Проте була одна невелика проблема: усе, що вона так добре запам’ятовувала, здавалося, випаровувалося після контрольних. Це не стосувалося лише справді важливих речей, як-от таблиця множення чи поняття іменників. У школі вона отримувала хороші оцінки, поки не з’явилися мови.

План, за яким раніше все чудово працювало, тепер не спрацьовував. Якщо оцінки з інших предметів залишалися відмінними, то з мов вона стабільно отримувала двійки.

Боже, як же розлютилися батьки, коли їх покликали до школи й розповіли про цю ситуацію. Тато, дуже м’яка людина, лише заспокоював Аніку. Але мати… матінка була розлючена.

— Ти ж розумна, Аніко! Чому в тебе не виходить?!

З горем бідою Аніка продовжувала вчитися. Спочатку вона ще намагалася досягнути ліпших результатів, але згодом повністю зневірилася й почала лінуватися, чим ще більше дратувала маму.

Одного вечора батько вбіг до будинку щасливий. Він покликав дружину в кімнату, і вони, зачинившись, довго розмовляли. У Аніки від нервів скрутило живіт. Єдине, чого вона боялася, — що не зможе отримати освіту й знайти хорошу роботу. Хоч батьки й були багатими, у їхній родині існувала традиція: нове покоління мусить заробити свій статок із нуля, щоб довести, що гідне успадкувати родинну імперію. Тож зараз їй було тривожно.

«А що як вони від мене відречуться?» — думка була дурною, але в паніці не таке навигадуєш.

Аніка збігла на кухню по стаканчик, повернулася й приклала його до дверей, щоб підслухати розмову, як бачила у фільмах.

— Шу-шу-шу… гімназія… шу-шу…

Аніка розчаровано подивилася на кухлик — нічого, він не працював. Вона вчасно почула кроки, що наближалися, відбігла від дверей і вдавала, що тільки-но вийшла з кімнати.

— Аніко, хочеш піти в гімназію?  Запитав батько — Аніка кивнула.

Мама приклала руку до чола і видихнула ну хтож так запитує ти поясни спочатку про що йде мова вона кмітлива зрозуміє 

Батько ніяково всміхнувся і почав ревно пояснювати, в україні відкрилась нова гімназія і її основною ідеєю є навчити дітей фінансової грамотності і підготувати до дорослого життя зважаючи на наше виховання це найліпщий варіант  

— Тобі доведеться багато вчитися, але мов там майже не буде, — повідомила мама.

Аніка терпляче посміхнулася.

— Я поступлю. Якщо це дозволить позбутися головного болю, я зроблю що завгодно.

Мама присіла поруч.

— Запам’ятай, доню: якщо викладатися на повну…

— …то все вийде, — закінчила за неї Аніка.

— Я і так викладаюся на повну. Проблема в тому, що ця здібність не працює на те, що мене не цікавить.

— Сподіваюсь хоч гроші тебе цікавлять 

— Звісно мамо, це мабуть єдиний мій рушій.— мама хмикнула 

— Якщо щось буде потрібно — звертайся, — додав тато з доброзичливим сміхом.

Аніка була впевнена: все точно буде чудово.

Вона вступила. Звісно, у неї все вийшло — просто не могло бути інакше.

У школі Аніка була відома як «донька мільйонера», але сама намагалася не звертати на це уваги. Вона сиділа на останній парті біля вікна й уважно слухала вчителів. Їй подобалася математика, бо там до неї все доходило інтуїтивно. З мов залишилася лише англійська, що її дуже тішило.

Коли в кінці року вона отримала 12 у табелі з тієї ж таки англійської, тато приїхав прямо до школи, щоб привітати її. Він зайшов у клас із букетом білих троянд і сказав:

— Це для моєї чемпіонки.

Учителі розгублено усміхалися, а однокласники дивилися з подивом. Аніка лише зніяковіло опустила очі, але в душі відчувала гордість.

Були й прості моменти — вечори, коли вони всією сім’єю грали в настільні ігри, або ранки, коли мама особисто готувала сніданки. Тато всерйоз говорив, що його донька стане найрозумнішою і найсильнішою дівчинкою у світі.

І найбагатшою, і найвпливовішою, — додавала Аніка.

Аніка вірила, що її життя завжди буде таким — світлим, наповненим любов’ю та підтримкою. Що вона буде долати труднощі, але в кінці все буде чудово.

Так, саме так — усе було чудово. Поки…

Це сталося пізно ввечері. Їй було 14. Вдягнувши навушники, вона рушила через перехід. Горіло зелене світло, і ніде не було машин. У цьому вона переконалась.

Раптом пролунав різкий звук гальм — настільки гучний, що Аніка почула його навіть крізь гучну музику. Запах палених шин різонув у ніс. У неї з розгону врізався червоний «Запорожець».

Тіло Аніки злетіло в повітря. У ту мить вона відчула, як щось зламалося всередині. Повітря вирвало з грудей крик, але він загубився в реві мотора.

Вона впала на асфальт із глухим гупотом.

Удар був таким сильним, що світ навколо розсипався на шматки. Її тіло наче перестало їй належати: у грудях пульсував біль, що розходився хвилями.

Кожен вдих був схожий на спробу ковтнути скло. Легені палали, ребра стискалися, і вона відчувала, як щось гостре впивається всередині. Голова гуділа, у вухах дзвеніло, а очі застилала червона пелена.

Водій вибіг із машини й підбіг до Аніки. На неї дивилися дивні очі — двох різних кольорів: одне золотисте, друге срібно-синє.

Губи незнайомця судомно шепотіли:

— Вибач… вибач… Я все виправлю.

Аніка намагалася ворухнути пальцями, але тіло не слухалося. Біль був таким всеохопним, що вона не могла зрозуміти, де він починається і де закінчується. Здавалося, що кожна клітина її тіла кричить.

Очі повільно заплющувалися. У голові істерично билася одна-єдина думка: