Чоловік обернувся, коли почув гучні кроки у насталій тиші. Рукою він тримав ганчірку біля правого ока, але й так можна було помітити кров, розмазану по всій щоці. Виглядав він жахливо: брудний, у порваному одязі, з неголеним обличчям наче його рік не мили. Доповнював усе це сморід самогону, який можна було відчути, стоячи на відстані трьох метрів.
А чоловік, обернувшись, побачив високу дівчину в дорогому купецькому одязі. Її волосся, що нагадувало зоряне небо, було зібране у хвіст, який колихався при кожному її русі. Ніжна світла шкіра і красиві брови лише підкреслювали головну прикрасу обличчя — ніжно‑фіолетові очі, такого ж кольору, як щойно розквітлі лавандові квіти.
І ці очі зараз були сердито звужені, а губи вигнулись у зневажливій посмішці. Вона досі швидко крокувала до них. Він зрозумів, що щойно відсахнувся.
Не витримавши мовчанки, чоловік запитав:
— Хто ти така, га?
Як тільки він відкрив рот, спиртним засмерділо ще дужче.
— Виглядаєш занадто чисто для цього місця… Ха! Хоча байдуже, крихітко. Не хочеш зі мною розважитись? Обіцяю тобі чудовий вечір.
— Я думав погратись з нею, — він вказав на налякану дівчинку, яку притискав до стіни,
— але ти більш ласий шматочок.
Шатенка заговорила, і мелодійний голос з відразою виголосив:
— Тебе торкатись гидко, а ти пропонуєш щось таке?
Чоловік роздратовано загарчав.
Вона розвела руками мовляв дивись:
— Ми в кварталі задоволень, врешті‑решт. Тут точно будуть приємніші чоловіки, ніж ти. А тепер раджу по‑доброму відпустити цю леді.
Погляд постаті перейшов на дівчинку. Хоча спершу та й здавалась наляканою, подивившись уважніше, вона помітила, що її золоті очі палали люттю.
Якби поглядом можна було вбивати — цього ідіота вже не було б живих. Всім своїм виглядом вона наче демонструвала слова: «Ти здохнеш в агонії».
У її руках була платинова шпилька, кінчик якої був підозріло червоним.
— Вона мені око виколола! — загорлав чоловік, обличчя його перекосилося від гніву.
— Я не відпущу її просто так!
— Це був самозахист! — зашипіла вона. — Та не стій ти там стовпом, допоможи! — загаласувала дівчинка.
Чоловік замахнувся на неї. Вона зішулилась, готуючись до удару.
— Ти не сказала «будь ласка»… — почула вона невдоволене бурмотіння позаду, співзвучне зі звуком витягнутого з піхов меча.
Пролунав звук леза, що швидко розрізає повітря. Спочатку здавалось, що нічого не сталось, а потім — рука чоловіка, що була піднята для удару, просто відпала.
Чоловік остовпіло дивився то на обрубок своєї руки, то на кисть, що тепер валялась на землі. І лише неймовірний біль зміг донести до нього те, що щойно відбулось. Він впав на коліна і закричав від болю.
— О так! Нарешті ти зрозумів, як маєш поводитись! — злорадно зашипіла Золотока. Вона витягла з довгого шоколадного волосся другу шпильку. — Ти ж хотів погратись, чи не так? — солоденьким голосом поцікавилась вона. На її обличчі застигла лякаюча посмішка.
Чоловік нажахано на неї подивився. А дівчинка, вхопивши шпильки, прицілилась — і безпощадно почала шматувати його обличчя.
Він горлав і, ридаючи, молив про пощаду, поки шатенка, яка з огидою на все це дивилась, не змилувавшись, одним елегантним рухом перерізала йому горлянку.
Його тіло впало на землю і ще кілька разів здригнулось у конвульсіях, а потім назавжди завмерло. Закінчивши, дівчина обтрусила руки і сховала шпагу назад у піхви.
— Чорт, Алекс! Він був мій! — вигукнула Джанет.
— Ти маніячка, ти це розумієш? — звернулась Александра до неї.
— Ти мене його кров’ю обляпала! — незважаючи на її слова, продовжувала ремствувати Джанет.
— Перевдягнешся, — знизавши плечима, відповіла Алекс. Вона розвернулась і попрямувала в бік гамірної вулиці.
— Нічого цього не сталося б, якби ти прийшла раніше, — дорікнула Джанет, наздоганяючи.
— Що, вибач? — Алекс розвернулась, її очі недобре спалахнули.
— Якого біса ти його вбила? Таке сміття треба помучити, щоб воно зрозуміло, що було неправе перед смертю.
І тут Джанет відчула руку, що злегка припідняла її, тримаючи за карк. Вона мусила звестись навшпиньки, щоб діставати до землі. Алекс відважила їй легенький ляпас.
— Ай! — Джанет здивовано повисла, як кошеня, спіймане на крадіжці ковбаски. — Ми тебе по всьому місту шукаємо! — і другий ляпас, цього разу по лівій щоці.
— Ти хоч уявляєш, як всі хвилювались? — голос Алекс злегка тремтів. Третій удар вона зупинила, тому що Джанет виглядала й справді провиніло.
— Вибач за хвилювання, — джанет опустила голову.
— Я не мала тікати. Я… я думала, що якщо швидко забіжу забрати одну річ у знайомої, ви й не помітите.
Алекс послабила хватку і поставила Джанет назад.
— Вибач, що вдарила.
— Мир? — Джанет запитально схилила голову вправо.
— Добре, — Алекс видихнула, погладила її по голові й пішла до виходу.
Швидко проводячи руками, Джанет поправила зачіску. «Ще раз так зробить — і я їй руки повідриваю, я ж старша за неї!» Отак подумки проклинаючи, вона поспішила за Анікою.
Вони вийшли на торгову вулицю в самий розгар. Джанет весело мугикала й підстрибувала на кожному кроці. Люди здивовано оберталися, побачивши дівчинку, заляпану кров’ю.
— Дівчино, з вами все в порядку? — стурбовано запитав один дядечко.
— Не бійтесь, мілорде, — Джанет підняла голову й увімкнула милість на максимум.
— У мене просто кров з носа потекла.
Вона залишила дядечка в ступорі, а сама, дико регочучи, наздогнала Александру, яка зупинилась перед навісом пекарні й через вікно розмовляла з пекарем, поки той, віджартовуючись, накладав їй у пакунок шарлотки.
— Дядечко! — Джанет пролізла під рукою Алекс і, схопившись за прилавок, няшно заокругливши оченята, попросила:
— А можна одну? — Звісно, дитя, — пекар посміхнувся і простягнув їй рогалик.