Порядка

Подяка — жива, глибока, до мурах і сліз

Я хочу сказати дякую.
Не красиво і не для паперу.
Не для чужих очей.
Справжньо. Так, щоб серце відчуло.
Щоб відчули руки, що тримали, і очі, що плакали,
і спини, що стояли у тиші й холоді.
Я дякую вам. Кожному з вас.
І кожен ваш крок, кожне слово, кожен вдих — це частина нашого життя.

Військовим

Дякую за те, що ви були там, коли місто могло спати, не знаючи, що хтось його тримає.
За кожну ніч, яку ви відчували всім тілом, коли холод різав легені, а серце трималося на нерві.
За кожен ранок, який настав завдяки вашим крокам, вашим рукам, вашим очам, що бачили те, чого ніхто не міг уявити.

За шрами, які не видно, але які тримають порядок у хаосі.
За холодні руки, що тримали зброю, і душу, яка не впала у темряву.
За тишу, яку ви створювали, щоб ми могли жити, дихати, ходити вулицями, що здаються звичними.
За те, що ви були — і цього вистачає.
За те, що ви існуєте, і це існування — справжня героїка.

Волонтерам

Дякую за дороги, яких не було.
За серця, що йшли попереду, коли нікого не було поруч.
За втому, яку ви не називали подвигом,
за руки, що приносили тепло у пакунках,
за каву, що гріла в нічному холоді,
за хліб, що був крихтою дому там, де його не залишилося.

Дякую, що ви відчували тих, кого ніхто не помічав.
За надію, що з’являлася там, де здавалось, що її немає.
За порядок із хаосу, за світло з темряви, за тепло з холоду.
За тиху, непомітну присутність, що давала силу.
Ви були домом для тих, хто його втратив.
Ви були руками, що тримали наше життя разом.

Тим, хто повернувся на щиті

Дякую за те, що ви не зникли.
За тишу, що тримала нас, за світло, що не згасло.
За кожен день, коли ви стояли між небезпекою і нами.
За руки, що підтримували тих, хто падав.
За плечі, що були опорою, коли здавалось, що немає на кого спертись.

Ви — як коріння, що тримає дерево життя.
Як стовп, який не падає, навіть у лютий вітер.
Ви даєте відчуття дому там, де його немає.
Кожен ваш крок — доказ того, що сила існує в тиші, у дії, у присутності, а не в словах.

Тим, хто повернувся з полону

Дякую за терпіння, що витримало там, де слова зникають.
За віру, яка дозволила повернутися.
За життя, яке ви повернули нам своєю силою.
За перший подих свободи, за перший дотик рідних рук після темряви.

Ви вистояли там, де здається, що все втрачено.
Ваші очі — світло, що не змогли зламати.
Ваше серце — доказ того, що можна вижити і повернутися.
За ваше життя, яке стало подарунком нам усім.

Тим, хто залишився ветераном

Дякую за щоденну боротьбу без аплодисментів.
За мужність вставати і жити далі, навіть коли серце болить, а спогади душать.
За пам’ять про тих, кого вже немає поруч.
За шану до тих, хто продовжує тримати лінію, навіть коли це непомітно.

Ви живете з ранками, що не обіцяють спокою,
з ночами, що несуть спогади, які не можна забути.
Ви несете силу, навіть коли її вже немає.
Ви тримаєте рівновагу, коли все навколо хитко,
і тим самим дозволяєте нам триматися разом із вами.

Про всіх вас

Цей текст не про війну.
Він про вас.
Про тиху відвагу, що тримає наш світ.
Про серця, що б’ються у темряві.
Про руки, які підтримують тих, хто падає.
Про очі, що бачать, коли здається, що ніхто не бачить.

Ми живемо — бо ви були, є і будете.
Ця книга існує, бо існуєте ви.
Ця рівновага — теж.
Кожне слово, кожна сторінка, кожен подих — це ваша присутність.
Це життя, що триває, і ми можемо дихати, бо ви були поряд.

Дякую за життя

Дякую за кожну ніч, яку ви робили спокійною.
За кожен ранок, що настав завдяки вам.
За кожен подих, крок, тишу, світло.
За життя, яке триває завдяки вам.

Я дякую всім, хто тримав, хто тримає, хто буде тримати.
За тих, хто на передовій, за тих, хто повернувся,
за тих, хто витримав і тих, хто живе з ранами.
За тишу, за спокій, за тепло, що стали можливими завдяки вашій відвазі.

Ця книга існує, бо існуєте ви.
І ця рівновага — теж.