Люди у формі

Глава 2

2022.10.28.

Пішов. Не вагався. Просто зібрав рюкзак, сказав мамі: «Я маю йти».
Тоді я ще не знав, що саме цього дня моє життя поділиться на «до» і «після».

2022.11.17

Я не можу показати вам весь жах, який бачив, але ви можете трохи уявити. Найстрашніше — це не крики і не вибухи. Найстрашніше — коли побратим помирає у тебе на руках. І ти нічого не можеш зробити.
Цінуйте кожну мить. Поважайте одне одного. Радійте дрібницям. Це — моя порада, якщо ви ще не зрозуміли, наскільки крихке життя.

2023.01.08

Коли в твоїй голові у свідомості , у снах — одне й те саме. Вибухи. Кров. Побратими.
Іноді здається, що все щасливе стерлося з пам’яті. Лишилася війна. І звук серця, що б’ється між чергами.

2023.08.24 — За чотири місяці до війни я стояв у заторі, співав у машині. Не думав, що за рік усе зміниться.
Тепер я кажу: П… привіт, м.. мене звати Сашко, я… я з 57-ї бригади.

2023.09.11

Нові кроки з лікарями.

2023.10.11

Вдячний усім, хто поруч

2023.12.10

Мій день народження.

2023. 12. 20

Починаю реабілітацію.

2023.12. 24

Тренуюсь кожен день над собою

2023.12.25

Саме жахливе , що в дітей вкрали дитинство і батьків! Але ми з волонтерами хоч трохи намагались зробити їм свято.