Глава 39

                       Вихідний у кав’ярні

Сьогоднішній день почався спокійно. Вихідний. Жодних будильників, жодних термінових дзвінків, жодних черг у магазині. Просто тепло ранку, запах свіжої кави й передчуття повільного дня.

Орися прокинулася, ще не зовсім розплющивши очі, коли відчинилися двері спальні.

— Маленька, ти вже прокинулася? — почувся знайомий голос.

Вона посміхнулася, відчуваючи, як серце трохи прискорює ритм. Олег стояв у дверях із чашкою гарячої кави в руках, трохи скуйовджений, але з тією самою теплою усмішкою.

— Прокинулася, — відповіла вона, потягнувшись. — І сьогодні хочеться не робити нічого важливого. Просто бути.

— Нарешті, — засміявся він. — Вихідний, так? Можемо дозволити собі повільні ранки.

Вони снідали разом. Повільно. Розмовляли про дрібниці — погоду, плани на день, нові книги в кав’ярні. Іноді мовчали, просто слухаючи, як ранкове місто прокидається за вікном.

— А потім ми можемо піти в парк, — запропонувала Орися. — Туди, де деревами ще пахне дощем.
— І брати з собою чай та печиво, — додав Олег, підморгнувши. — Точно як у перший день нашого знайомства.

Коли вони вийшли з дому, місто ще спало, але вже поступово оживало. Вулиці були вологі від ранкового туману, повітря — свіжим і прохолодним, а сонце пробивалося крізь легкі хмари.

Вони повільно йшли до своєї улюбленої кав’ярні «Bini». За два квартали від дому запах свіжої випічки вже кружляв у повітрі. Усередині — тепле м’яке світло, тихі розмови, запах кориці та свіжозмеленої кави.

— Ти сьогодні виглядаєш особливо спокійною, — сказав Олег, коли вони сіли за свій улюблений столик біля вікна.
— А ти — особливо усміхненим, — відповіла вона. — Це вихідний, що поробиш.

Вони замовили чай із м’ятою та лимоном для неї, чорну каву для нього. Мовчали декілька хвилин, просто насолоджуючись присутністю одне одного. У кутку хтось тихо перебирає струни гітари, а за вікном ще залишилися краплі після нічного дощу.

— Я подумав, — почав Олег, відводячи погляд від вулиці, — що навіть вихідний може бути моментом, коли ми згадуємо важливе. Про нас. Про наше «далі».

Орися посміхнулася, відчуваючи, як тепло розливається в грудях.
— Сьогодні ми не плануємо нічого складного, — сказала вона. — Просто день для нас.

Він нахилився трохи вперед, піднявши маленьку коробочку з кишені. Усередині — тонке кільце з маленьким камінцем.

— Без гучних слів, без сцен, — промовив він. — Просто, як ми. Маленька, ти станеш моєю?

Серце Орися стиснулося, але вона вже знала відповідь.
— Так, — тихо сказала вона, і її очі блищали. — Бо справжнє починається тихо.

Він обережно одягнув кільце на її палець. Вечір за вікном ставав темнішим, дрібний дощ ще час від часу натрапляв на скло, але тепер він здавався благословенням, тихим і ніжним.

— Знаєш, — прошепотіла вона, притулившись до нього, — вихідні можуть бути такими чарівними.
— Бо вони наші, — відповів він, обіймаючи її. — І відтепер кожен вихідний я хочу проводити так — з тобою.

Вони сиділи, тримаючись за руки, слухаючи музику гітари, запах кави і тихий шепіт вітру за вікном. Світ здавався спокійним і повним — як ніколи раніше.

І десь поміж краплями дощу, теплом кави та поглядами одне одного народжувався новий день, нове «далі», яке починалося зараз, у їхньому вихідному