РОЗДІЛ 4 РОЗДІЛ 4 Ті, ким ми захоплюємося

Ті, ким ми захоплюємося

Захоплення часто здається набагато безпечнішим почуттям, ніж засудження. Воно не ранить, не викликає сорому, не змушує захищатися. Тому ми рідко аналізуємо його так само пильно, як гнів чи роздратування. А дарма - захоплення вміє розповісти про нас не менше.

           Є люди, поруч із якими ми відчуваємо майже дитячий захват: нам подобається, як вони говорять, як тримаються, як приймають рішення без зайвих вагань. Ми можемо роками спостерігати за такою людиною, наслідувати її звички, шукати нагоди опинитися поруч. І рідко замислюємось, чому саме ця людина, а не інша, викликає в нас настільки сильний відгук.

         Найчастіше об'єктом захоплення стає той, хто вже втілює якість, яка в нас самих лише починає прокидатися. Не випадкова, чужа властивість, а саме та, з якою ми внутрішньо знайомі, хоч, можливо, ще не наважились прожити її повністю.

        Жінка, яка захоплюється чужою рішучістю, найчастіше сама має неабияку внутрішню силу - просто ще не дозволила собі діяти настільки відкрито. Чоловік, якого вражає чужа творча свобода, зазвичай носить у собі щось подібне, приховане під шаром «правильної» дорослої поведінки.

         Це не применшує цінності людини, якою ми захоплюємось. Вона справді може мати видатні якості, варті поваги. Але сила саме нашого особистого захвату - це не об'єктивна оцінка її чеснот, а показник того, наскільки близько до поверхні лежить подібна якість у нас самих.

             Тому так часто трапляється: захоплення несподівано переростає в дружбу, у натхнення до дій, у власні зміни. Людина, яка захоплювалась чиєюсь сміливістю говорити правду, за кілька років сама вчиться це робити. Не тому, що просто «наслідує кумира», а тому, що зустріч із живим прикладом дозволила визнати: подібна сила є і в мені.

            Буває й інакше - коли захоплення залишається на відстані, ніколи не перетворюючись на власну дію. Тоді воно потроху набуває гіркуватого присмаку: замість натхнення з'являється легка заздрість, бажання применшити чужі досягнення, знайти в кумирові недоліки. Це трапляється тоді, коли ми продовжуємо милуватися чужим світлом, забороняючи собі навіть спробувати запалити власне.

Наступного разу, коли хтось викличе у вас щире, майже захоплене визнання, спробуйте не поспішати із висновком «я так не можу». Запитайте радше: якщо ця якість настільки сильно мене приваблює - можливо, вона вже живе десь у мені, чекаючи на дозвіл проявитися?