РОЗДІЛ 2 Світ через призму власного досвіду

Світ через призму власного досвіду

         Двоє людей можуть пережити одну й ту саму подію і винести з неї два цілком протилежні висновки. Одна дитина, вирісши в галасливій родині, все життя шукатиме тиші. Інша дитина, з тієї самої родини, навпаки, боятиметься тиші, бо для неї мовчання завжди означало образу чи покарання.

         Ми звикли думати, що бачимо світ таким, яким він є. Насправді ми бачимо світ таким, яким навчилися його бачити.

             Кожна пережита ситуація залишає в нас не лише спогад, а й фільтр - своєрідні окуляри, крізь які ми потім дивимось на все, що відбувається далі. Людина, яку часто критикували в дитинстві, помічатиме критику навіть там, де її не було й близько. Людина, яку рідко хвалили, може роками не помічати щирого захоплення, звернутого до неї, бо просто не має звички його впізнавати.

            Це стосується не лише болючого досвіду. Радість, підтримка, тепло - усе це так само формує лінзи, крізь які ми дивимось на інших. Людина, яка виросла в атмосфері прийняття, часто щиро дивується, коли хтось поводиться підозріло чи насторожено: їй самій просто бракує досвіду, щоб одразу розпізнати недовіру.

           Найцікавіше відбувається тоді, коли двоє людей з абсолютно різним досвідом опиняються в одній ситуації. Один партнер запізнюється на десять хвилин - і для одного з двох це дрібниця, а для іншого - доказ того, що його не поважають. Річ не в тих десяти хвилинах. Річ у тому, що саме кожен із них навчився бачити за спізненням: турботу чи зраду, випадковість чи закономірність. 

            А Коли ми сваримося з кимось через, здавалося б, незначну деталь, ми рідко сваримося через саму деталь. Ми захищаємо свою призму - той спосіб бачити світ, який колись допоміг нам вижити чи відчути себе в безпеці. І будь-яка спроба іншої людини показати нам іншу точку зору сприймається не як інформація, а як загроза.

           Тому так важко буває почути одне одного навіть тоді, коли обидві сторони щиро цього хочуть. Ми говоримо різними мовами - не тому, що вживаємо різні слова, а тому, що ці слова пройшли крізь абсолютно різні фільтри, перш ніж досягти вух співрозмовника.

         Помітити власну призму складно з простої причини: вона здається нам не призмою, а реальністю. «Я просто бачу, як є», - щиро думаємо ми, забуваючи, що будь-яке «як є» вже пройшло крізь фільтр нашого унікального досвіду.

        Але саме в цьому й криється можливість. Якщо світ, який ми бачимо, значною мірою складається з нашого досвіду, - значить, змінюючи ставлення до цього досвіду, ми поступово змінюємо і сам світ, який бачимо. Не факти навколо нас, а те, що ми готові в них розгледіти.

Коли наступного разу чиясь поведінка викличе у вас гостру, майже автоматичну реакцію, спробуйте на мить відкласти висновок про людину і подивитися на власну лінзу: через який досвід я зараз дивлюся на цю ситуацію - і чи справді вона говорить про людину переді мною, чи більше про історію, яку я приніс із собою?