Гл.1

Глава 1: Причастя з попелу й струму

Марк прокинувся від того, що його смартфон вібрував на тумбочці так сильно, що мало не перекинув склянку з недопитим віскі. Голова гуділа, наче всередині оселився рій шершнів.

— Твою мать... — пробурмотів він, намацуючи ґаджет.

На екрані світився новий додаток. Золотий значок: перевернутий хрест, вписаний у цифру нуль. Назва: «ГОРДИНЯ. Безкоштовна версія».

Марк хотів видалити його, але палець ніби сам собою натиснув на іконку. Екрани миттєво став чорним, а потім з'явився напис: «Я ЗНАЮ, ЧОГО ТИ ХОЧЕШ, МАРКІ. ТОБІ БІЛЬШЕ НЕ ТРЕБА ПРОСИТИ ВИБАЧЕННЯ».

Марк відчув, як спиною пробіг холодок. Звідки телефон знає його дитяче прізвисько? Він підвівся, заточуючись, і поплентався на кухню. Йому потрібна була кава. І, можливо, тост, щоб угамувати тремтіння в шлунку.

Кухня зустріла його звичним безладом: гора брудного посуду і старий тостер «Блек енд Деккер», який дістався йому від батька. Марк сунув у нього два шматки хліба й натиснув на важіль.

Хрясь.

Тостер загудів. Занадто голосно. Занадто натужно. Зі щілин повалив смердючий чорний дим, що пахнув горілим волоссям. Марк потягнувся, щоб вимкнути його, але завмер.

Із глибини тостера пролунав звук. Спочатку це було схоже на статичні перешкоди, але потім...

— Маркі... — захрипів голос. — Ти знову не помив посуду, щеня.

Марк відстрибнув назад, зачепивши ліктем стілець. Стілець із гуркотом повалився.
Голос належав його батькові. Його батькові, який лежав у труні на цвинтарі Маунт-Хоуп уже десять років. Це був той самий хрипкий, прокурений бас, який Марк чув у кошмарах щоночі.

— Тату? — Марк відчув, як до горла підкотила нудота.

— Тато помер, Маркі, — голос із тостера став глибшим, у ньому з'явилося металеве луна. — Тата з'їли хробаки. Але Я тут. Я — все, що ти про нього пам'ятаєш. І Я знаю, про що ти думав, коли стояв біля його могили. Ти думав: „Слава Богу, цей старий покидьок більше не вдарить мене“.

Марк втиснувся в стіну. Тостер світився зсередини багровим, диявольським світлом. Хліб усередині не просто підгорав — він обвуглювався, перетворюючись на щось, що нагадувало зморщене людське обличчя.

— Ти хочеш бути сильним, Маркі? — прошепотів тостер. — Бог хотів, щоб ти був рабом. Я хочу, щоб ти був господарем. Підійди. Торкнись мене. Прийми причастя з попелу й струму.

Марк дивився на розпечений метал. У голові в нього билася одна думка: Це божевілля. Це просто глюк електроніки. Але його ноги, немов підкоряючись невидимим ліскам, почали повільно рухатися до столу.

На екрані телефона, залишеного в спальні, спалахнув перший рядок нової Біблії:
ПРОТОКОЛ 1: Я Є ТВІЙ ІНТЕРФЕЙС.