Любовне зілля (не) для інквізитора

Епілог. Рік потому

Аріна

— Гліб, — кличу тихенько — знаю, що після чергування в Геловінську ніч він як ходячий мрець і його краще не будити, але я просто мушу запитати… все ніяк мені це питання спокою не дає.

— Ууу, — відгукується сонно та підгрібає мене ближче до себе та втикається носом мені у шию.

— Ти справді мене з першого погляду покохав?

У відповідь тиша і я не впевнена, чи не заснув він знову.

— Звісно. Як тільки побачив — одразу і закохався. Ти ж моя НЕ руда відьма.

Моїм обличчям сам собою тягнеться усміх.

— А ти мене? — роздається неочікуване у відповідь.

— Що? — роблю вигляд, що не розумію. Рік же якось ухилялася від зізнання…

— А ти мене, коли покохала? — припідіймається на руках та заглядає мені в очі.

— Нуууу… може разу з тре…дцятого.

Бачу, як в темряві спалахують його очі, але врешті і він також починає посміхатися.

— Головне, що покохала і врешті в цьому зізналася.

Ой, і дійсно!