Глава 4. Закоханий інквізитор

Аріна

Пресвята праматір! Чому я не вилила те зілля в унітаз? — наздоганяє мене запізніла думка, коли цей бовдур хлище зілля прямо із чайника!

Ой, мамочка! Що мені робити?

Він тим часом спокійно повертає порожню ємність на плиту та дивиться на мене своїми чорними очиськами, не відводячи погляду.

— Кохана моя, — шепоче з надривом та крокує в мій бік.

Ой-ойой!

— Ніяка я тобі не кохана, — встигаю сховатися за кухонним столи перш ніж він мене обійме. — Я тебе взагалі перший раз бачу! Навіть імені твого не знаю!

— Гліб… Для тебе Глібчик, Глібушка… Ні, краще називай мене коханим! Так, це кохання з першого погляду! О, моя кохана! — він намагається обійти стіл та схопити мене, та я встигаю оббігти стіл з іншого боку.

— Ніяка я тобі не кохана!

— Тобі не подобається, коли тебе називають коханою? Як же тебе звуть сенсе мого існування, моє єдино світило, мрія всього мого життя, моя осяяне зоре…

— Аріна! Аріна мене звуть! — перебиває цей безкінечний потік.

— О, Арінушко! — знову намагається мене схопити та я вкотре ухиляюся. На жаль, ненадовго, тому що він спритно перестрибує через стіл та врешті мене ловить. 

— Арінушко, нарешті ти в моїх обіймах! Як я довго тебе чекав! 

Мамооочка, рятуй! — кричу подумки, коли він нахиляється, щоб мене поцілувати.

— Не кохаєш ти мене, не кохаєш! Це все любовне зілля! — кричу йому в обличчя, сподіваючись докричатися до його свідомості.

Але він не зупиняється, його губи ось-ось торкнуться моїх… Він мене зараз поцілує! Перший поцілунок і з інквізитором?!