Глава 3. Любовне зілля в чайнику

Гліб

— Хто б говорив! — вибухає, ще трохи і пара з вух піде. — Інквізитори взагалі всі як під копірку — темноволосі і темноокі самовпевнені нахаби! Знаю я таких! Теж мені еліта! Думаєш, як інквізитор, то кращий за мене? Все тобі дозволено? — тицяє пальчиком мені в груди і задирає носа все вище і вище.

Ух, і запальна відьмочка!

Я б сказав, що вона спопелила мене поглядом тут же на місці. Але це ще слабко сказано! Як мінімум мене четвертували та розкидала залишки мого гидкого тіла по різних частинах світу. Щоб точно вже не зміг регенерувати.

— Не знаю стосовно «дозволено все», — ледь стримую посмішку. — Та чомусь впевнений, що варити любовне зілля нікому не дозволено. В тому числі НЕ рудим відьмам. 

Вона перелякано завмирає, і робить крок назад. Здається, хтось вже і забув про причини мого візиту.

— Я не… — лепече невпевнено, а потім знову самовпевнено задирає носа. — Не знаю про що ти!

Ах, ось значить як!

— Зараз перевіримо, — намагаюся її обійти, щоб потрапити на кухню, звідки і лине дурман любовного зілля, але вона сміливо перегороджує мені шлях.

— Туди не можна! Там...там…

— Що?

— Там… моя білизна розкидана, — випалює і червоніє.

Заледве задушую в собі сміх.

— На кухні?

— На кухні!

Хитаю головою та легко припідіймаю її і відставляю в бік, щоб пройти далі. Вона скрикує та чіпляється за мій плащ, але сили явно не рівні і я все-таки входжу на кухню. Як легко можна було здогадатися — ніякої білизни, і яскраво рожеве зілля в… прозорому чайнику! Серйооозно? 

— В тебе, що і відьомського казана немає? — повертаюся до неї.

Червоніє, тільки цього разу не від сорому, а від люті.

— Я його Кірі позичила, а вона не повернула! І взагалі… це не зілля! Це чай! Зрозуміло!

Ну, з курсу «Мистецтво відьомських брехні» в неї точно двійка. Зовсім ніякої фантазії в цій справі!

— І магсирена вила через звичайний чай? 

— Звідки я знаю чому вона вила! Зламалася, мабуть! Не дивно, з такими то спеціалістами!

Ну знаєте, хто ще з нас нахаба?! Зараз я тебе провчу НЕ руда відьмочко!

— Ну, тоді ти не проти якщо я пригощуся? — запитую безневинно і п'ю зілля прямо з носика чайника, дивлячись в широко відкриті шоковані очі дівчини. І справді ж симпатична!