Глава 1. Не руда — не відьма?

Аріна

Магсирена верещить так, що аж вуха закладає. Та, на жаль, самостійно я її не вимкну. Це під силу лише інквізиторам з магконтролю, які, схоже, ось-ось з'являться на порозі моєї квартири. А може ні? Можливо, пронесе? Сьогодні ж Геловін! Усі святкують, навіть офіційні відомства проводять корпоративи! Яке їм діло до самотньої відьмочки, яка тихо-мирно варила зілля на своїй кухні. Заборонене зілля...

Ууу, клята сирена! Добре, що хоч прості смертні її не чують, а так би, окрім інквізиторів, сюди нагрянули б поліція, пожежна, швидка, і одразу ритуальне бюро, бо цей пронизливий вереск витрясе з мене всю душу! І хто взагалі придумав цей захист від заборонених чар?! Не можна було зробити його не таким гучним?

І чому любовне зілля також заборонене?

Макс і так би мене покохав... рано чи пізно. За допомогою зілля було б рано! Всього один ковток і він би врешті помітив мене серед рудоволосого буйства відьомського факультету і запросив на побачення! А там би вже я його вразила своєю яскравою особистістю!

Роздається каркання, яке я ледве чую через вереск. Все-таки прийшли по мою душу! Затуляю вуха руками та крокую до дверей! Знову каркання. Та іду я, іду!

Нехай мене вже скоріше заарештують, аби тільки врятували від цих звукових катувань!

Вартує лише відчинити двері, як міцні руки нахабно переставляють мене в бік і високий брюнет у формі інквізитора входить до квартири. Одне клацання його пальців і магсирена замовкає. Нарешті!

Очікую, що цей нахабна почне зачитувати мені права прямо з порогу та вдягне антимагічні наручники (що-що а екзамен з відьомсько-магічного права я здала на п’ятірку!), але перше, що чую від нього:

— Ти не руда. Точно відьма? — запитує із сумнівом та окидає мене уважним поглядом сірих очей.

Рррр! І цей туди ж! Одним, порушенням більше, одним менше, але зараз я йому покажу, що вміють не руді відьми!