Розділ 18

Артем

     Тільки но я одружився на своїй коханій Марині, як почалися проблеми. Спочатку сталася пожежа в клініці. На слідуючий день після весілля я мусив летіти до Америки.  У батька ледве серцевий напад не стався, коли він дізнався про пожежу. Тому я мусив допомогти. Я полетів рано вранці і почав розбиратися. Звісно поліція вела розслідування, адже був виявлений підпал. Камери хтось завбачливо вимкнув. З чого я зробив висновок, що це хтось зі своїх. Минуло вже декілька днів, але нічого конкретного я не дізнався. А ще я дуже сумував за своєю дружиною. Як тільки все це скінчиться поїдемо в якусь подорож. Сьогодні я попрохав Джулію купити білети на літак для Марини. Вже завтра я її побачу. Як же я сумую за нею.

 Наступного дня, коли я був на роботі, мені подзвонили з поліції і попрохали приїхати. Подивившись на час я подумав, що втигну зустріти свою кохану. Я поїхав до поліції, попередивши Джулію, що вже сьогодні мене не буде в клініці.

Діставшись відділку поліції, я навіть не міг уявити, що я дізнаюсь.

-Доброго дня.- привітався я з слідчим.

-Доброго дня. Сідайте будь ласка.- сказав він показуючи на стілець.

-Є якісь новини, щодо пожежі?.- спитав я з надією.

-Так, є. Вам відома ось ця дівчина?- спитав він поклавши на стіл  фото Джулії.

-Так, це наш адміністратор у клініці. А при чому тут вона?.- спитав я відчуваючи не ладне.

-В ході слідства ми дізналися, що ви їй дуже давно подобалися. Вона буквально була залежна. Але ви їй не відповідали взаємністю. А тут ще вісілля, ніби крапка в стосунках. Тому вона вирішила підпалити клініку.- сказав слідчий ошелешивши мене.

-Так, вона не раз мені говорила, що я їй подобаюсь, але я чітко їй говорив, що ми просто колеги по роботі.- сказав я, дивлячись на слідчого.

-Мабуть вона була не сповна розуму, або настільки була закохана, що пішла на такий крок.- сказав мені слідчий, перебираючи папери.

-А я ще попрохав її замовити квитки для дружини на літак.- сказав я ніби до себе.

-І коли вона має прилетіти?- спитав слідчий.

-Через півгодини. Я гадав, що втигну побути тут і поїхати за нею.- сказав я і в душі відчув занепокоєння.

-Поїдемо з вами, щоб не допустити не ладного.- сказав слідчий вставши і взявши зброю з сейфу.

-Ви гадаєте, що Джулія може щось зробити Марині?- спитав я з жахом.

-Я не здивуюсь. Давайте підемо, щоб не перевіряти це.- сказав він і ми рушили на вулицю.

Сівши в поліцеську машину ми рушили до аеропорту. Їхавши максимально швидко, ми все ж таки не встигли приїхати вчасно. Прибувши на місце ми не побачили Марини. Літак уже 20 хвилин як прилетів. В адміністрації аеропорту ми дізналися, що  вона вже  пройшла контроль. Поки я мало не рвав на собі волосся від безсилля, в сотий раз чуючи в трубку мобільного «Абонент знаходиться поза зоною досяжності…», слідчому вдалося по камерах побачити, що мою дружину зустіла все таки Джулія. І пішла вона з нею добровільно. Нічого не передчуваючи. Чому вона мені не зателефонувала?

Минуло декілька годин. Ми вирушили до відомої мені адресу за якою живе Джулія, але нам ніхто не відкрив. Слідчий сказав, що він дізнається, чи є якась нерухомість у цієї божевільної і завтра продовжимо пошуки. Він сказав, що поставить людину, яка слідкуватиме за квартирою, і повідомить, якщо вона тут з’явиться. Я поїхав додому. Відчуваючи тугу, гнів і розпач від цієї ситуації я буквально примчав додому.

-Доброго вечора, синку. А де твоя дружина? Вона що не прилетіла?- спитала мама підходячи до мене.

-Мамо, Джулія викрала Марину. І це до речі вона підпалила клініку.- сказав я, роззуваючись.

-Що? Як це?.- мама закрила рот рукою, а в очах був жах.

-Так, я не на дав значенню цьому не розділеному коханню цієї дівчини і тепер розплачуюсь.- сказав я з гіркотою в голосі.

-Ти не винен, в тому, що вона в тебе закохалась. Ми не підвладні над своїм серцем. Але це вже не кохання, а залежність.- сказала мама обнімаючи мене.

В цей момент пролунав дзвінок мобільного. Це телефонувала моя теща.

-Що мені їй сказати?- сказав я беручи себе за голову.

-Давай  я поговорю. – сказала мама беручи слухавку.

-Ало, доброго вечора свахо,- сказала моя мама.

-Так, все добре. Наші пішли гуляти, а телефони залишили вдома.- говорила вона далі. –Добре, я скажу, щоб передзвонила. Але вже мабуть це буде завтра. Не хвилюйся все добре. Яке передчуття? Ні все добре. Добре, бувай.- сказала вона і закінчила розмова.

-Материнське серце все відчуває.- сказала вона сумно. –Давай поки нічого не будемо говорити. У свата слабке серце.  Можливо завтра ви знайдете Марину.

-Дякую, мамо, я не знаю, що я їй би говорив.- сказав і обійняв маму.

-Добре, зараз давай вечеряти, а потім спати. Завтра складний день. Тобі знадобляться сили.

***

Минуло 3 дні, але нічого так і не вдалось дізнатись. На квартирі Джулії не було і я починав входити в паніку від не можливості нічого зробити. Раптом я почув звук телефону. Дзвонив слідчий.